Всі вважали Анастасію Петрівну рідною бабусею Вікі, але насправді вони не були навіть далекими родичами. Все сталося так: справжня бабуся Вікі тісно дружила з Анастасією Петрівною, а Віка в дитинстві часто ходила до бабусі в гості. Так вийшло, що бабусі Вікі не стало занадто рано, але зате Анастасія Петрівна залишилася з Вікою ще надовго. Вона як би дісталася дівчині у спадок, грубо кажучи. Баба Настя і Віка стали найближчими людьми. Вони разом варили варення, пекли смачні торти і пироги, працювали на городі і дбали один про одного, перебували поруч один з одним у важкі моменти.
У Анастасії Петрівни не було рідних – ні дітей, ні онуків, нікого … Віка замінила їй всю рідню. Їй баба Настя дарувала подарунки, дбала про неї, як про рідну внучку, навіть сімейну реліквію подарувала. А що, вона б нікому в іншому випадку не дісталася. – У неї прям зовсім нікого немає? – питала подруга Вікі. – Ну, є у неї племінники. Один в Одесі живе, інший в Мелітополі, а третя – у Львові… з ними баба Настя особливо не спілкується. Дзвонила, звичайно, кілька разів, але вони неохоче виходили на зв’язок. Знаєш, і їх можна зрозуміти. Вони живуть в інших містах, у них свої nроблеми, свої замашки, а тут ще й тітка стара…
ще й з іншого міста. Вони дзвонять раз на рік, але це, як ви розумієте, занадто мало для рідних людей… Останнім часом про бабу Настю піклується моя мама. Вона часто їздить до неї, купує продукти, іноді nлатить комуналку. На знак подяки баба Настя пішла і оформила заповіт квартири на маму. Мама відреагувала на це досить неrативно: – У вас же он, скільки родичів… Я ж вам не за квартиру і не за rроші доnомагаю, а чисто по-людськи. Переоформляйте квартиру на племінників. Ця історія залишилася невирішеною, квартиру мама прийняти не хоче ніяк. Приблизно в той же час подзвонила баба Настя: – Сусіди топлять, – сkаржилася вона , – я прокинулася вночі, а в хаті вода по щиколотку. Ми з мамою відразу помчали до баби Насті. Мама залишилася в її будинку на тиждень.
А бабусю тим часом поселила у себе (я живу з хлопцем). Потім ми запропонували бабі Насті пожити з нами, але вона навідріз відмовилася. Днями вона подзвонила мені, каже, хоче оформити дарчу на мене, мати не приймає квартиру за заповітом. Тут важливо відзначити, що ми з хлопцем збираємося одружитися через пару місяців, але нам моторошно не вистачає грошей, тому що ми всю зарnлату витрачаємо на знімну квартиру. Квартира Анастасії Петрівни була б як ніколи до речі. Я розумію, що квартира не дістанеться нам відразу, але у нас з моїм майбутнім чоловіком буде хоча б впевненість у завтрашньому дні, а то ми вже 4 роки поневіряємося по знімних квартирах, а нам в кінці нічого і не залишається. З одного боку, я розумію, що ця квартира нам дуже потрібна. На мене ще й чоловік тисне, каже: “не ображай бабусю, вона ж від щирого серця хоче зробити тобі подарунок, а ти поводишся негарно по відношенню до неї.”. Але з іншого боку мене мучить совість. У неї все ж є рідні, нехай вони і не спілкуються. Квартира повинна дістатися їм. До того ж, на чужому нещасті щастя не побудуєш… Загалом, не знаю, що робити в цій ситуації.