У Марії й досі стоїть перед очима картина весілля Івана. Веселі музиканти, жарти свах, а попереду всіх, мов павич, танцює Люся. Їхні життя переплелися дивним чином: одного дня обидві опинилися в пологовому будинку. Вранці Марія народила сина, а ввечері Люся — дочку. Село кипіло чутками. Усі знали, що син Марії від Івана. А ось хто батько дочки Люсі залишалося загадкою. Безсонна ніч та несподівані новини. Марія не зімкнула очей усю ніч. Жодного болю в тілі, але серце було важким, наче камінь. Вранці вона насилу піднялася, вмилася теплою водою і зайнялася господарством: випустила курей, подоїла козу, крикнула на кота. Вона вже збиралася йти до криниці, коли почула скрип хвіртки. У двір вбігла захекана сусідка Галя. «Мабуть, щось трапилося у Чорноморців», — стривожено подумала Марія. Але Галя одразу повідомила: — Сьогодні вночі в далекій Воркуті помер Іван Кравчишин. — Помер? — перепитала Марія, наче не вірячи.
— Нехай його душа спочиває… — Душа?! — спалахнула Галя. — Ти вже, Маріє, знаєш, чи була в нього душа! Галя стрімко пішла, залишивши хвіртку відчиненою. Марія постояла, потім відчула, як земля йде з-під ніг. Їй довелося сісти на стареньку лаву. Вона підвела голову: перед нею стояла стара вишня, що покосилася, — наполовину вже осіння. Цей вигнутий ствол був німим свідком її юного кохання. Колись вишня була струнка, як вона сама в шістнадцять років. Тепер від того кохання залишилися лише це дерево та син, якого Іван так і не побачив. Спогади про перше кохання Марія виросла єдиною дитиною в сім’ї. Її оточували турботою, балували сукнями та солодощами. Вчилася вона старанно, і батьки нею пишалися. Дівчина завжди мріяла виїхати з села. Її відправили до родичів до Курська, де вона вступила до школи фабрично—заводського навчання.
Міське життя їй подобалося, але мрії обірвалися, коли батько потрапив під коней та залишився калікою. Марія повернулася до села, щоб допомагати сім’ї. Якось вона збирала квіти на узліссі і випадково зайшла до будинку тітки Віри. Там вона зустріла Івана, своє перше кохання. Він був гарний, зачаровував словами та обіцянками. Їхні побачення проходили під молодою вишнею у дворі її будинку. Марія вірила в його щирість, не слухаючи попереджень матері та пліток про те, що Іван лінивий і запальний. Але якось він перестав приходити. Марія дізналася, що він засватав її подругу Люсю. Це стало ударом. Вона не могла повірити, що людина, яка обіцяла їй любов, виявилася брехуном. Але незабаром дівчина зауважила, що з нею відбуваються дивні зміни. Бабуся Кіліна одразу здогадалася:
— У тебе буде син, Маріє. Життя після Івана Марія назвала сина Дмитром і присвятила йому все своє кохання. Її підтримував Михайло, добрий сусід, який урятував хлопчика від утоплення. Невдовзі Марія вийшла за нього заміж. Михайло став для Дмитра справжнім батьком. Він майстрував іграшки, розповідав казки та виховував хлопчика, як рідного сина. Життя Марії налагодилося, але одного разу Михайло загинув, рятуючи дітей від аварії. Після його смерті Марія залишилася сама, але дякувала Богові за любов і щастя, яке їй подарувала ця людина. Дмитро виріс гідним чоловіком, здобув освіту та став шановним спеціалістом. Доля Люсі та Івана Життя Люсі з Іваном не склалося. Він її бив, принижував, а за рік вони розлучилися. Іван поїхав до Воркути, де знову одружився, але дітей не мав. Люся поїхала на Донбас, залишивши доньку на виховання матері. Прощання з минулим Сльози Марії висохли, серце заспокоїлося. Вона взяла цебро і пішла по воду. Але вночі їй наснилася молода і струнка вишня — такою, якою вона була в дні її юного, чистого кохання.