Зараз я сиджу в кабінеті у психотерапевта, розповідаю про своє дитинство. Так склалося, що в родині на мене відразу ж поклали відповідальність. У 7 років у мене наро дилася сестра, я намагалася боротися за увагу батьків. Я писала їм послання на листочку: “я знаю, я вам не потрібна, тому я йду з дому”. Після цього до мене ніхто не біг обніматися, не говорив мені, що я потрібна. Від батька мені прилетів ремінь, а мати на мене накричала. Більше я до цього методу не вдавалася. У підсумку я почала дивитися за дитиною, хотіла хоч якось догодити батькам, приносила додому тільки п’ятірки. Далі наро дилася друга дитина.
Мені вже було тоді 12 років, всі обов’язки я вже знала: випрати пелюшки, погладити їх з двох сторін, зробити суміш малюкові, зробити уроки, поки сестра в садку, зустріти маму з татом з роботи, приготувати і поїсти самій, ввечері доробити уроки. І все одно нічого не доnомагало. Пам’ятаю найстрашніաий випадок в моєму житті, коли я вийшла за хлібом; за мною поплелася моя молодша сестра. На зворотньому шляху вона захотіла покататися на гойдалках. І мені в голову прийшло забратися на гойдалки в повний зріст, посадити її саму і сказати їй: “тільки тримайся руками.” Ну звичайно ж чотирирічна дитина не трималася руками і полетіла вниз обличчям, а потім ще й вдарилася об гойдалки, коли вставала. Текло з носа, з рота, я кликала на доnомогу, але ніхто не прийшов.
Тоді я побігла додому, мама мені тоді сказала: “Якщо щось трапиться з Аріаною, я тебе не прощу”. Поки вона була в ліkарні з сестрою, я молилася, щоб з нею все було добре. З сестрою тоді все обійшлося забоєм і парою вибитих зубамів. Мама тоді зі мною місяць не розмовляла. Так я і росла завжди була відповідальна за всіх, тому що я старше і ось зараз боюся, що з чимось не впораюся. Я боюся, що не отримаю ніколи любові і уваги. Флешбеки з минулого не йдуть з моєї голови, і вони вже відображаються в моєму дорослому житті. Зараз сиджу у незнайомої людини в кабінеті і сkаржуся їй на своє дитинство.