Багато років я уявляла, як повернуся до свого рідного села переможницею. Тепер у мене є гроші, і будинок я збудувала такий, щоби всі бачили. А коли виїжджала на заробітки до Італії, була нещасною та покинутою. Зараз мені 41 рік і з них 22 роки я провела на чужині. Виїхала зовсім молода, іншого виходу тоді не бачила. Моя мама вже була в Італії, а мені не хотілося жити після всього, що сталося. З 15 років я зустрічалася зі Степаном. Півсела за ним бігало. Ще б пак – хлопець гарний, високий, син директора колгоспу. Але вибрав він мене. Ми були разом і планували одружитися після школи. Проте його батько був проти. Я не з багатої родини: батько помер, а мама працювала бібліотекарем у школі, і мешкали ми в старому будинку. Але Степан запевняв, що любить лише мене. Коли мені виповнилося 18 років, ми призначили дату весілля. Вже йшли приготування, домовились з клубом про застілля.
Моя мати поїхала до Італії, щоб заробити на весілля. Через місяць вона привезла мені шикарну весільну сукню, і я була на сьомому небі від щастя. Але за два тижні до весілля Степан прийшов до мене з новинами. – Катя вагітна. Вибач, я не хотів. Випив зайвого, не знаю, як так вийшло! Світ звалився для мене в той момент. Тиждень я не могла прийти до тями, мама навіть викликала швидку, щоб мені зробили укол. Найгірше було те, що весілля таки відбулося, але на місці нареченої була Катя. Чесно скажу, того дня я мала дуже темні думки. Але мама врятувала мене. – Доню, ти маєш взяти себе в руки. Доля вберегла тебе від чогось поганого. Він же зрадник, гуляв би й далі. Збирай речі та поїхали зі мною. Тобі нема чого тут робити. Мама розуміла, що в селі будуть лише плітки та глузування. І я поїхала.
З того часу більше не приїжджала додому. Хоча вирішила збудувати будинок на випадок, якщо повернуся на старість. Ніколи не знаєш, як складеться життя. В Італії я знайшла роботу, прибирала та готувала в будинку однієї родини. Мене цінували. Довгий час не хотіла жодних стосунків, але після 30 років познайомилася з Джованні. Він був добрим, уважним та розумним. Працював лікарем, мав невеликий затишний будинок. Ми стали жити разом, і невдовзі я залишила роботу, зайнялася собою. Джованні пропонував узаконити стосунки, але я чомусь не наважувалася. Нарешті я зібралася з духом і поїхала до рідного села з мамою. Почувалася королевою – у мене є все, про що тут тільки мріють. Випадково я зустріла Катю у магазині. Вона виглядала як стара жінка – повна, вся у зморшках. Я поряд з нею виглядала як дівчинка. Не приховуватиму, мене це порадувало. Знайомі розповіли, що Степан став шановною людиною у селі, має свій бізнес та непогано заробляє.
Мені нестерпно хотілося, щоб він пошкодував про свій вибір. І ось, я йшла на цвинтар до батьківської могили, як раптом поруч зупинилася машина. – Невже це ти? За кермом сидів статний чоловік у гарному одязі. – Це я, Степане! – Сідай, підвезу. Не знаю чому, але я сіла. Він одразу почав говорити, що ніколи мене не забував і завжди хотів залишити дружину і повернути мене, але не наважувався. Я розповіла, що в мене все добре, і повертатися я не збираюся. Ми довго розмовляли, потім я пішла. Наступного ранку Степан стояв біля мого порога. – Я сказав Каті, що хочу розлучитися. Завжди знав, що ти моя доля. Повертайся до мене, я маю будинок, машину, бізнес. Ти не знатимеш потреби. – А як же ваші діти? – Вони вже дорослі, зрозуміють. Ми ще молоді, можемо все виправити. Як мені хотілося вірити у цю казку. Я пообіцяла подумати і розповіла все мамі та подрузі. Обидві в один голос почали мене відмовляти. – Якщо одного разу зрадив, зрадить знову! Думаєш, він був вірний Каті? – Може, він не любив її? – А тебе любив і до неї пішов? Мама плаче, просить повернутися до Джованні. А я не знаю, як вчинити. Може, Степан справді моя доля? Кого б ви обрали? Надійного італійця чи перше кохання?