У Ігоря роздулися ніздрі, обличчя почервоніло. Дарині це здалося смішним, і вона хихикнула: – Що з тобою, любий? – Смішно тобі? Ти знаходиш це забавним? – Стиснувши кулаки, сказав він. – Значить, ти не любиш мою дочку? Ти не вважаєш її рідною? – Не кажи дурниць. Звичайно, я люблю твою дочку, і ти це чудово знаєш, – настрій Дарини миттєво зіпсувався. Вона почала прибирати зі столу. – Тоді чому ти так вчинила? – невдоволено спитав Ігор. Дарина мовчала, сподіваючись, що чоловік сам зрозуміє, в чому річ. Дарина та Ігор одружилися десять років тому. Ігор на той час був розлучений, мав десятирічну доньку. Дарина ж ніколи не була заміжня, і на те були свої причини. Коли їй було шістнадцять років, з нею сталася трагедія, коли вона їхала з дядьком на машині з села. Після всіх процедур лікарі повідомили батькам, що навіть якщо вона видужає, у майбутньому вона не матиме дітей. Дарина оговталася, але їй довелося змиритися з думкою, що стати матір’ю їй не судилося. Однак вона обожнювала своїх племінників-близнюків і проводила з ними багато часу.
Дарина закінчила інститут з відзнакою, влаштувалася на роботу та повністю присвятила себе кар’єрі. Заміж вона навіть не мріяла вийти, адже вважала, що чоловіки не захочуть пов’язувати своє життя з жінкою, яка не може мати дітей. Цю думку постійно вселяла їй бабуся, яка, незважаючи на свою любов до Дарини, була жорстокою у своїх висловлюваннях. Дарина любила своїх племінників, часто влаштовувала для них екскурсії, допомагала з навчанням та проводила з ними вихідні. Племінники стали для неї справжньою родиною. Згодом вона спромоглася придбати будинок у елітному селищі, де племінники з батьками завжди були бажаними гостями. З Ігорем Дарина познайомилася у тридцять вісім років. Племінники виросли та поїхали вчитися в інше місто. Ігор мав доньку Алісу. Дарина швидко знайшла з дівчинкою спільну мову.
Аліса замінила їй племінників, і тепер все своє тепло та любов Дарина дарувала їй. Вони разом проводили відпустки, займалися хобі. Навіть з матір’ю Аліси у Дарини були рівні стосунки, вони відзначали свята всі разом у її будинку. Минуло десять років, Аліса подорослішала і знайшла хлопця, з яким збиралася винаймати квартиру. Ігор мав однокімнатну квартиру, яку він здавав усі ці роки. Дарина ніколи не цікавилася цією квартирою і куди йдуть гроші від оренди. Тому вона здивувалася, коли Ігор поставив їй запитання: – Можна, я поселю Алісу з її хлопцем у свою квартиру? – Звісно! Навіщо ти питаєш у мене дозволу? – здивувалася Дарина. – Ми одна сім’я. У кого ще мені питати? – знизав плечима Ігор. Тим часом у Дарини почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Старі недуги дали про себе знати, а нові тільки додалися.
Їй запропонували пройти складну процедуру, і хоча вона не могла пояснити чому Дарина сильно переживала, думаючи, що не перенесе її. Незважаючи на підтримку близьких, вона звернулася до нотаріуса та склала заповіт. Саме це і спричинило сварку. – Не мовчи, скажи, чому ти так вчинила? – повторив Ігор. – Якщо ти любиш мою дочку, чому склала заповіт тільки на племінників? Це несправедливо. Аліса теж має отримати частину твого будинку. Адже ти її любиш. Я не претендую на твій дім, але чому ти обділила Алісу? Дарина не хотіла з’ясовувати стосунки. Вранці вона поїхала на процедуру, яка пройшла успішно. Чоловік приходив до неї щодня. Здавалося, конфлікт улагодився, і все прийшло в норму. Коли Дарину виписали, вона отримала повідомлення від чоловіка: «Виклич таксі, я не зможу приїхати». Дарина не надала цьому значення, адже Ігор не завжди міг піти з роботи. Але вдома на неї чекала записка: «Я подав на розлучення. Не можу більше жити з тобою. Ти не любиш мою дочку». – Ну що ж, отже, така моя доля, – тихо сказала Дарина вголос. Умовляти чоловіка вона навіть не збиралася.