Батька я практично не пам’ятаю. Його не стало ще до мого народження. Мама виховувала мене одна і намагалася щосили заробити на життя. Вдень вона працювала на ринку, продаючи м’ясо, а вечорами мила супермаркети чи прибирала у салонах краси. Я бачив, як їй тяжко. Постійні болі в спині, взимку руки замерзали, і доводилося одягати дві пари шкарпеток під взуття. Тому вже у 14 років я почав шукати підробітки. То сусіду допоможу побілити стелю, то влаштуюсь вантажником у магазин на літні канікули. Навіть до університету пішов на заочне відділення, щоб мати більше часу на роботу. – Ти ж мій золотий помічник, – завжди говорила мама, гладячи мене тремтячими руками по щоці. Я відкладав гроші, щоб зробити ремонт в квартирі. Насамперед купив нові меблі в мамину спальню та телевізор. Економив на собі: поки друзі хвалилися новими телефонами та модним одягом, я ходив зі старою «Нокією» і купував речі у секонд-хенді. Кілька років тому я зустрів Христину. Вона якось з’явилася у нашій компанії друзів. За нею доглядало багато: гарна, струнка, справжня модель. А її усмішка – словами не передати. Дивлячись на неї, хотілося посміхатися самому, ніби вона запалювала всередині вогник щастя.
Я вирішив завоювати її увагу. То додому проводжу, то купую каву, то в кіно запрошу. Христина ніколи не відмовляла, охоче погоджувалася на прогулянки та побачення. Щоб не відставати від інших претендентів, я влаштувався працювати вночі охоронцем на будівництві. Після зміни купував їй квіти та шоколад і мчав на зустріч. За рік ми розписалися. Грошей на весілля було мало, тому запросили лише близьких родичів та друзів. Всі раділи за нас, крім тестя та тещі. Вони дивилися на мене так, ніби я був жебраком. – Ну і куди ти поведеш нашу дочку? Не на вулиці ж жити будете? – хитро запитав Семен Дмитрович, батько Христини. Я знав, що вони мають великий заміський будинок. Вони люди з грошами, у них свій бізнес. Але жити з ними я не хотів: слухати докори і бачити їхнє невдоволення щодня було вище за мої сили. До того ж Христина теж не горіла бажанням жити з батьками. На допомогу прийшла моя мати. Вона сама запропонувала переїхати до квартири: – А ти де житимеш? У кухні ночуватимеш? – Мам, але там лише дві кімнати. – Сину, я вже стара. Хочу відпочити від міста. У нас є дача, пам’ятаєш?
Туди й переїду. Там повітря свіже, машин немає, спокійніше буде. Я був щасливий та вдячний їй за такий подарунок. На розписі мати передала нам квартиру, а тесть урочисто вручив Христині ключі від новенького «Лексуса». Щоправда, наголосив, що це подарунок виключно для доньки. Христина сприйняла це буквально. Машину вона брала винятково для себе: на роботу, у магазин, на зустрічі з подругами. Я міг скористатися нею лише у разі нагальної потреби. Маму на дачі я відвідував один. – Я не поїду в ту діру, – казала Христина. – Машину шкода. Краще їдь на маршрутці. Перед поїздкою я завжди заходив у магазин, купував продукти: крупи, хліб, м’ясо, солодощі.
Мама жила на пенсію, якої ледве вистачало. Але Христина була незадоволена: – На ті гроші, що ти витрачаєш на маму, ми могли б поїхати в гори. На дачі взимку холодно. Мама спить під двома ковдрами, а вдень ходить у куртці. Генератор я купити не можу – дорого та й за ним треба стежити. Тому вирішив забрати маму до нас: у квартирі тепло та світло є. – Твою маму? До нас? Навіщо? – Невдоволено скривилася Христина. – Їй холодно на дачі. – Звісно, мама у тебе завжди на першому місці. Ти не мужик, а мамин синок. Ти хоч запитав, чи я згодна? Ми дуже посварилися. Христина відправила мене ночувати на кухню. Але я вже ухвалив рішення. Мама залишиться з нами до березня. Христина бурчить, що це руйнує наш шлюб, а тесть з тещею напевно піділлють олії у вогонь. Не знаю, як мені змінити ставлення дружини. Не хочу, щоб вона зривала злість на мамі. Що ви зробили б на моєму місці?