Вперше на заробітки я поїхала далекого 2002 року. Життя було важким. Чоловік пив, дітям не вистачало грошей ні на одяг, ні на навчання, а у квартирі все розвалювалося. Ремонту ми ніколи не робили. Після мого від’їзду чоловік почав пити ще більше. Якось син зателефонував і повідомив, що батька більше немає. Його серце не витримало постійних запоїв. Мені було шкода, але провини своєї я не відчувала. Однак у нашому місті багато жінок звинувачували саме мене. – Якби не поїхала, чоловік би не пив так сильно! – казали вони. Але хіба я поїхала від гарного життя? Я працювала, не покладаючи рук. Згодом я змогла накопичити на квартиру для доньки. Син вирішив зводити будинок на місці нашого старого.
Я не заперечувала і продовжувала надсилати гроші. Так я жила: отримувала зарплату, ділила її порівну і відправляла дітям. У них маленькі діти, їм потрібніше. Але нещодавно, після чергового переказу, я вирішила піти з подругою на концерт, щоб хоч трохи відволіктися. Валя, як і я, давно вже в Італії, але вона відправляла дітям лише 200 євро на місяць, а решту відкладала для себе. Вона не заощаджувала на собі, мандрувала, робила косметичні процедури. Ми були з нею зовсім різними. Тоді вона й ошелешила мене: – Ти всі гроші додому шлеш, а на старості залишишся на вулиці. – Чому це? – здивувалася я. – А ти перевір своїх дітей! Подзвони і скажи, що збираєшся повернутися назавжди і житимеш у них.
От і побачиш, як вони до тебе ставляться. Спочатку я посміялася з її слів, але потім задумалася. Увечері зателефонувала дочці: – Знаєш, здоров’я щось не дуже. Думаю повертатись додому. Житиму у тебе, адже ти моя дочка. – Мамо, ти що? У мене двоє дітей, а чоловік з характером. У мене ніяк, вибач. Її слова сильно мене засмутили. Але ж у мене був ще син, який збудував просторий будинок на моїй землі. – Сину, я втомилася від Італії, хочу повернутися. Підготуй для мене кімнату! – Яку кімнату? Де? – Запитав він. – У твоєму будинку. Ти ж збудував його на місці нашого. Де мені ще жити? – Мамо, що ти вигадала? Моя дружина не житиме зі свекрухою. Та й як я за тобою доглядатиму? Це має робити дочка! Я поклала слухавку і заплакала. Валя мала рацію. Я вирішила більше не відправляти дітям жодної копійки. Відкладатиму гроші на житло і старість. Навіть не знаю, як тепер з ними спілкуватися. Подруга радить виселити сина з невісткою з дому, адже земля за документами належить мені. Але це, на мою думку, вже занадто, як ви вважаєте?