Все своє майно мама переписала на дочку ще п’ять років тому. Вона завжди говорила, що матір на старості повинна доглядати дочка, а не син. Під цим вона мала на увазі мою сестру Оксану. Оксана вдало вийшла заміж і вже кілька років живе за кордоном. Вона має своє життя: чоловік, діти, сім’я. Повертатись в Україну вона не збирається, її все влаштовує. Тим часом мама зовсім постаріла. Їй вже 70, і самостійно вона майже нічого не може робити.
Оскільки Оксана приїжджає до села лише раз на рік, а торік взагалі не приїхала, мама почала просити мою дружину, свою невістку, доглядати її. Оскільки ми живемо в одному селі, мама запропонувала Інні золоті прикраси, що залишилися з її молодості, та половину своєї пенсії. Вона просила дружину зрозуміти її та погодитися, адже їй зараз потрібна допомога та підтримка. Інна одразу відмовилася. – Знайдіть когось за половину пенсії, – сказала вона. – І подивіться, який догляд вам забезпечать за тисячу гривень.
Я розумію свою дружину, тож не сказав їй жодного слова. Свого часу мама вирішила бути хитрішою і все віддала дочці. А тепер хоче, щоб її доглядали за тисячу-півтори гривень. Мама чудово розуміє, скільки коштує турбота чужої людини. За такі гроші навіть у селі ніхто на неї не подивиться. Але вона сподівається, що моя дружина, як родичка, піклуватиметься про неї як слід. Проте Інна не хоче. Можливо, мати усвідомила свою помилку, але тепер уже нічого не повернути. Нехай дзвонить Оксані, своїй рідній дочці, і нагадує їй про совість.