Вони навчалися в одному класі. Павло був худеньким хлопцем, відмінником. Не конфліктував ні з ким, не пропускав уроків, не балувався. Люда не звертала на нього уваги, як і решта дівчаток. Чи то теплий травень був тому виною, чи настав їхній час, але на одному з уроків їхні погляди зустрілися, і серце Люди тьохнуло. Весь урок вона боялася подивитися на нього, але водночас хотіла переконатися, що він справді дивиться і чекає на її відповідь. Коли пролунав дзвінок, всі загомоніли, збираючи зошити та підручники, і Люда нарешті повернулася. Павло знову глянув на неї. У неї побігли мурашки. До кінця занять вона була розсіяною та задумливою. Дорогою додому Павло наздогнав її. Люда навіть не пам’ятала, про що вони говорили. Потім вони сиділи поряд у темному залі кінотеатру. Він вперше взяв її за руку… Того травня все було вперше: перші побачення, перші поцілунки, перші зізнання. Випускні іспити, що почалися, трохи охолодили їхні почуття. Вони домовилися вступати до одного університету, хоч і на різні факультети. – У нього мама – лікар у поліклініці, батько – інженер.
Звичайна сім’я. І що тут гарного? Невелика зарплата в обох, на море збирають гроші цілий рік. Великі покупки даються важко. Дякую, я вже прожила таке, Люді цього не хочу, – скаржилася мама подрузі по телефону. Подруга запропонувала відправити Люду вчитися до Львова, пожити в неї. – Відправляй її до мене, поки не зайшло надто далеко. Вона потонить у цьому «коханні», а якщо дитина буде, що тоді? Коли Люда повернулася додому після побачення, мама почала розмову. – Розумію, кохання і таке інше… Але подумай, навіщо він тобі? Ти гарна, гідна найкращого. Ти хочеш винаймати квартиру, а потім 30 років виплачувати іпотеку? Безгрошів’я зруйнує ваше кохання. Я не такого для тебе хотіла… – Мамо, ми не збираємося одружуватися. Нам вчитися треба, – Люда зніяковіло відповіла, але слова матері залишилися в неї в голові. – Отож, вчитися. Моя подруга запропонувала тобі поїхати до Львова. Там більше можливостей.
Я вже взяла квиток на завтра. Збирай речі. – А як же… – Люда не наважилася вимовити ім’я Павла. – Розумію, кохання перевіряється часом і відстанню. Ти будеш приїжджати на канікули. Люда знала, скільки зусиль мама вклала в її виховання. Вона була слухняною дочкою. Павло втішав її, обіцяв чекати. Люда легко вступила до університету Львова. На день народження подруги матері у гості прийшли її знайомі з сином Віктором. Хлопець одразу їй сподобався. – Тут і думати нема чого. Має багатих батьків, шикарну квартиру в центрі. Забудь Павла, – твердили їй. Часті дзвінки Павла змінилися на короткі повідомлення. На зимові канікули Люда повернулася додому.
Зустріч відбулася холодно. …Через два роки Люда вийшла заміж за Віктора. Батьки подарували їм квартиру. Життя було рівним, стабільним. Але все частіше Люда згадувала шкільний травень, їхні погляди, перші поцілунки. Якось вона зайшла до кафе. За сусіднім столиком сидів Павло. Вони зустрілися очима. Він розповів, що розлучився і нещодавно переїхав. Їхні серця знову забилися в унісон. Вони почали зустрічатись. Люда відчувала себе щасливою, але розуміла, що не зможе жити без Павла. Якоїсь миті Люда вирішила: – Треба все розповісти Віктору, це чесно. Але випадково побачила чоловіка в машині, коли він обіймався з іншою жінкою. Він не заперечував. – Я давно кохаю її. Не йшов, бо боявся за тебе і дочку. – Якщо ти її любиш, чого ти чекаєш? Люда пішла до Павла. Їхнє кохання витримало все. Тепер вона знала: життя без кохання – це не життя. Кожен вирішує сам: боятися засудження чи кохати по–справжньому.