– Власне, мамо, ми з Мариною прийшли поговорити. Вибач за мою прямоту, але коли ти купиш мені машину? – Запитав мене син – Власне, мамо, ми з Мариною прийшли поговорити. Вибач за мою прямоту, але коли ти купиш мені машину? – Запитав мене син. Я сиджу, п’ю чай, дивлюся на Максима та Марину. На їхніх пальцях обручки, але я вдаю, ніби нічого не помічаю. Уявіть, як це матері, коли її єдиний син одружився, але не вважав за потрібне запросити рідну маму на своє торжество. А тепер він прийшов нагадати про давню домовленість. Я вдова, мого чоловіка нема вже 13 років. Нашого сина я піднімала одна, працюючи на двох роботах, щоб забезпечити йому гідне майбутнє. Ми з чоловіком не були бідними: Віктор добре заробляв та купив трикімнатну квартиру. Також він відклав пристойну суму грошей, говорячи, що вони знадобляться для придбання квартири синові. Ці гроші ми домовилися не чіпати. Максим виріс, здобув освіту, влаштувався працювати і знайшов наречену. Марину я знала давно, вони зустрічалися близько двох років, а останні місяці син уже жив у неї. Марина мала свою квартиру, яку їй придбали батьки, тому питання з житлом відпало. – Мамо, купи мені за ці гроші машину, – одного разу запропонував Максим.
Я погодилася: навіщо їм дві квартири, якщо вже одна є? До того ж, моя трикімнатна з часом все одно дістанеться синові, адже він єдиний спадкоємець. Ми домовилися, що машина стане нашим з чоловіком подарунком йому на весілля. Син з нареченою часто заходили у гості. Ми з Мариною пили чай, обговорювали різні теми. Я намагалася вибудувати з нею довірчі стосунки, щоб Максим не опинився в ситуації, де йому довелося б розриватися між дружиною та матір’ю. Щоб показати Марині своє розташування, я навіть подарувала їй сімейні сережки, які передаються з покоління до покоління, таким чином беручи її в сім’ю. Нещодавно Максим з Мариною вирішили вирушити до Буковеля на відпочинок. Вони забронювали дорогий готель та поїхали на тиждень. Я не дзвонила, не турбувала їх, даючи можливість відпочити. Але якось увечері до мене зайшла сусідка і почала вітати. Я здивувалась і запитала: – З чим вітаєте? – Як з чим? Твій Максим одружився, це подія! – сказала вона. Я впала у ступор. Запитала, звідки вона це знає, і сусідка пояснила, що її дочка побачила фотографії у соцмережах.
Максим та Марина виклали знімки з їхнього весілля. – Несіть телефон доньки! – Попросила я. Я не користуюсь соцмережами, на що син, мабуть, і розраховував. На фотографіях було видно, як Максим та Марина укладають шлюб. З ними були дві пари друзів, які розділили з ними цей момент. Я не могла стримати сліз. Ніколи не подумала б, що пропущу весілля свого єдиного сина. Коли Максим повернувся з поїздки, він виглядав щасливим та спокійним. Він прийшов до мене, як ні в чому не бувало, щоб нагадати про машину. – Сину, як ти міг? Чому не запросив мене на своє весілля? – Запитала я. – А навіщо? Ми самі впоралися, нічого грандіозного не було, – спокійно відповів він. – Моєї мами не було, то ми вирішили, що й вас не треба запрошувати, – додала Марина. – Твоя мати не приїхала, бо працює за кордоном. А я тут, поряд, і могла б поїхати з вами, щоб бути на цій важливій події, – відповіла я. – Мамо, не ображайся, нічого страшного не сталося. Давай краще обговоримо, яку машину купуватимемо, – запропонував Максим. – Я не була на весіллі, отже, жодних подарунків не буде, – твердо сказала я. – Це нечесно! Батьки Марини подарували їй квартиру. А ти обіцяла машину. Ми домовились! – наполягав син. Скажіть, хто з нас має рацію? Чи порушила я домовленість, чи це син вчинив несправедливо? Як би ви вчинили на моєму місці?