Ми з чоловіком вже лягли спати, як я почула шум у сусідній квартирі. – Вася Прокидайся! – Що сталося? – До сусідів злодії вломилися. – Звідки ти це взяла? – Ти що, не чуєш? Чоловік прислухався. – Та Тань, ти забула? У нас сусіди є! – Знущаєшся? Вони ж вчора поїхали. Я бачила, як вони з валізами сіли в таксі. – Тоді я подзвоню в nоліцію. -Ні. А якщо вони повернулися? – Тоді я спати, – відповів чоловік і повернувся до мене спиною. – А якщо це злодії? – Давай я піду, подивлюся. – Ні, раптом у них зброя, і вони вистрілять в тебе. Тоді я не пробачу собі цього. – Ти визначишсь вже, Тань, що нам робити. – Може у сусідів рейс скасували, і вони повернулися.
– Ну тоді давай спати. – Ні. – Що ні? – А якщо це злодії, і ми нічого не зробили. Як будемо потім їм в очі дивитися? – Ну все. Я йду стукати в двері, – нервовий став з ліжка чоловік. – Не треба. А що, якщо хулігани запам’ятають тебе і будуть нам мстити? – Тоді давай спати вже. – Не можу. Я вже себе винуватою відчуваю перед сусідами. – Може мені самому увірватися до них і затримати злодіїв? – А якщо їх там багато? – Якщо більше двох, то не зможу.
– Ось бачиш! – Ну все Тань, ти вже дістала. – Ну добре, спи. А я подумаю, що нам зробити … Вань? Ти чуєш? – Ні. – Здається злодії вже йдуть. Піду подивлюся у вічко, щоб хоч когось запам’ятати. – Навіщо тобі? – Щоб потім слідчим пояснювати. Я схопилася з ліжка і побігла до дверей, чоловік за мною. Дивлюся, а там наші сусіди. – Ну, хто там? – Сусіди наші. Гуляти зібралися вночі. – Ти ж казала, що вони поїхали. – Значить не поїхали. Я ж не стежу за ними. – Завтра запитай, що у них стряслося. – Не зручно буде, – кажу я, – ще подумають, що я в їхнє життя лізу.