Синьйора вже спала, а я сіла на кухні і почала перераховувати гроші. Рівно 10 тисяч євро. Пишалася собою — тепер я зможу здійснити мрію чоловіка і подарувати йому машину. Мені 57 років, а Остапу скоро виповниться 60. Саме на Різдво у нього ювілей. Я вирішила повернутись додому трохи раніше, щоб зробити йому сюрприз. Цієї ночі я довго не могла заснути. У голові крутилися спогади про життя. Вийшла заміж за Остапа, народила сина. Ми жили бідно, але почувалися щасливими. З Остапом ми завжди мали повне порозуміння. Ми мали багато друзів, ми часто збиралися, влаштовували застілля, співали пісні. Незважаючи на нестачу грошей, ми намагалися жити насичено: ходили в гори, їздили на озера.
Нам є що згадати. Коли син підріс, Остап запропонував мені поїхати на заробітки, але за умови, що це буде ненадовго. Я погодилася, подумавши, що багато хто так робить: заробляють, допомагають сім’ї. Але заробітки затягують. Спочатку я накопичила сину на навчання, потім вирішила, що треба купити йому житло. Через чотири роки син уже мав свою квартиру. Коли він одружився, вони одразу переїхали туди. Потім я вирішила упорядкувати наш з Остапом будинок. Зробила ремонт, і тепер у нас один з найкращих будинків у селі. А на закуску я вирішила купити машину Остапу.
Цей подарунок мав стати завершенням мого життя на заробітках. Але ніхто не попереджав мене, що сюрпризи можуть обернутися інакше. Мені казали, що варто попередити чоловіка про повернення, але я хотіла зробити йому приємне. Краще б я послухала порад. Я приїхала рано-вранці. Водій висадив мене біля воріт та допоміг вивантажити сумки. Я завмерла на місці, побачивши на своєму подвір’ї іншу жінку. Вона не виявила жодної реакції, хоча чудово знала, хто я. Остап кинувся до мене, забираючи сумки, і попросив не влаштовувати скандалів, мовляв, перед сусідами соромно.
Я увійшла до будинку і відчула запах кави. Остап та його нова жінка снідали, пили каву, яку я надсилала з Італії. – Остап, скажеш їй сам чи мені це зробити? – промовила жінка, стоячи у моєму халаті та з моєю чашкою в руках. – Я сам, – холодно відповів Остап. – Ми з Христиною вирішили бути разом. Добре, що ти приїхала. Одразу подамо на розлучення. – Ти вирішив усе за нас двох? – запитала я. – Ти сама винна. Хіба я міг чекати на тебе вічно? – Але це ти сам відправив мене на заробітки! – нагадала я, хоча знала, що це вже неважливо. Тепер Остап не тільки хоче розлучення, але й наполягає на розділі будинку. Так, ми придбали його разом, але всі поліпшення у ньому були зроблені на мої, зароблені в Італії, гроші. – Якщо не хочеш продавати будинок, поверни мені мою частину грошима. Так буде краще, – запропонував він. Я не знаю, як бути. Благати його залишитися? Віддати гроші, які я привезла на його подарунок і дозволити піти? Чи боротися за те, що все це було придбано та облаштовано за мої гроші?