Я вже п’ять років працюю покоївкою у невеликому готелі на узбережжі Греції, у затишному містечку Кавала. Виїхала за кордон, щоб заробляти гроші, залишивши вдома дочку Олю. На той час вона вже була самостійною, навчалася в університеті. Робота непроста: щодня вставати о 5-6 ранку, змінювати важкі комплекти постільної білизни, тягати мішки з брудною білизною, мити підлогу та чистити ванні кімнати. Від цього у мене почалися серйозні проблеми зі спиною, ноги вкрилися варикозом. Готель стоїть поруч з морем, але я його майже не бачу. Кожна хвилина розписана, на відпочинок немає часу. Все це я терпіла заради доньки. За п’ять років важкої праці я змогла купити їй трикімнатну простору квартиру в хорошому районі. Новобудова, 100 квадратних метрів.
То був мій подарунок Олі на весілля. А свати? Нічого. Жодної копійки не дали. Ні на весілля, ні на ремонт. Все лягло на мої плечі. Навіть майстрів оплачувала сама, бо сваха, Наталя, постійно скаржилася: — Ну, ми ж люди сільські, таких грошей не заробляємо… А що їй заважає також поїхати на заробітки? Здорова, молодша за мене на три роки. Постійно прикривається тим, що передає дітям гостинці з села. Тільки я теж з Греції відправляю Олі подарунки, не менше. Але тепер у квартирі стало надто тісно. Свати перебралися до дітей на зиму: у них у селі хата холодна, а газ надто дорогий.
Звичайно, ніхто мене не попередив і тим більше не спитав дозволу! Я приїхала додому на новорічні свята, а спокою ніде нема. Куди не сядь, завжди заважаю. Сваха голосно включає телевізор або командує своїм сином — возить її у будь-яких справах. Сват, Дмитро Васильович, курить на кухні, розкидає свої речі, навіть посуд за собою не прибирає. Здається, я тут зайва. Іноді сваха навіть «забуває» покликати мене до столу або подати склянку. — Ой, так незручно, що у нас ще зайві гості! — уїдливо помітила вона за вечерею. І тут Оля приходить до мене з черговим проханням: — Мамо, треба допомогти Віті. Потрібно вивезти його за кордон. — Що означає «вивезти»? Я щойно закрила кредит за вашу квартиру! — насилу стримую злість. — Мамо, розумієш, Вітю можуть забрати на війну. А я не хочу стати вдовою! Тим більше він не збирається за цю країну воювати. Нехай інші йдуть на передову.
— А ви з боргів не вилазите, бо в квартирі з вами живе півсела! Ти взагалі думала, як я заробляю гроші? У мене спина відмовляє, ноги нестерпно болять, а щоночі я плачу від втоми. — Мамо, ну я вже все дізнавалася. Можна придбати довідку. Поїдемо з Вітею до Греції, знайдемо роботу. Це ж заради сім’ї. Потім тобі допоможемо. Але я вже знаю, як виглядає їхнє «потім». У результаті зять поїде за кордон, а в моїй квартирі житимуть його батьки. А я знову залишуся на заробітках, тому що доведеться працювати ще більше, щоб задовольнити чужі бажання. Адже мені самій треба лікувати зуби, варикоз, сходити до лікаря щодо спини. Та й відкладати на спокійну старість час. Я не хочу працювати до кінця життя. Іноді здається, що всі мої зусилля марні. Для чого я так намагаюся? Невже я просто гаманець для своєї родини?