Коли я почала зустрічатися з Михайлом, я навіть не знала, що його мати живе і працює за кордоном. Та й, щиро кажучи, мене це мало цікавило. Про те, що Катерина Василівна працює в Португалії, я дізналася лише на нашому весіллі. Вона не змогла приїхати, просто зателефонувала, привітала по телефону та перевела 100 євро. Пояснила це якимись проблемами з візою. Але я досі вважаю, що це були марні виправдання. Ну, хіба можна пропустити весілля єдиного сина через документи? За вісім років нашого шлюбу свекруха рідко приїжджала до нас у гості. Здавалося, ніби вона зовсім забула про свою родину в Україні.
Про якусь матеріальну допомогу чи навіть символічні подарунки я взагалі мовчу. Особисто познайомитись з Катериною Василівною мені вдалося лише на хрестинах нашого сина Марка. Цього разу вона таки приїхала, але затрималася лише на два дні, після чого знову поїхала: – Я не можу довго залишатися, сеньйора на мене чекає. Як я зароблятиму гроші, якщо поїду? – пояснювала вона. – А ви не думали повернутися до України? У вас тепер є онук, ми будемо…
– Повернутись сюди? Щоб працювати за копійки? Ні, дякую. Мені було прикро. У моїх подруг свекрухи допомагають з дітьми, запрошують до себе на дачу або просто приходять у гості. А в нас цього не було. Я мріяла, щоб Марк відчув турботу бабусі, хоч би отримав від неї маленькі подарунки – іграшку чи солодощі. Я виросла сиротою, мене виховувала покійна бабуся. Після весілля ми жили у її будинку, адже на свою квартиру грошей у нас не було. Нещодавно ми почали робити ремонт у кімнаті сина. Постелили новий ламінат, купили ліжко, письмовий стіл, дошку для малювання. Але Марк дуже хотів шведську стінку. Він побачив таку у свого однокласника, і вона йому одразу сподобалася. Влітку він з Михайлом тренувався на майданчику, а взимку займатись на вулиці холодно. Проте грошей на стінку нам не вистачило.
Ми вже позичали гроші на ремонт. Я не хотіла засмучувати сина, і тут несподівано про себе нагадала свекруха: – Незабаром приїду, хочу зустріти свята нормально. Стільки часу вдома не було. Скучила. Що Марку подарувати від Святого Миколая? – Він хоче шведську стінку. Ми поки що не можемо купити, ремонт коштував дорого. – Ну, я приїду та куплю. Я зраділа: нарешті бабуся виявила турботу про онука. З нетерпінням чекала на її приїзд, прибралася в будинку, приготувала смачні страви, навіть спекла «Наполеон». Коли Катерина Василівна приїхала, ми сіли до столу. Вона дістала пакет і сказала: – Ой, мало не забула. Ось, тримай, це подарунок Марку.
На столі опинився пакет з цукерками та 100 євро. – А ви ж обіцяли… – розгублено нагадала я. – Слухай, я там що, твоя прислуга? Чи рабиня? Думаєш, мені ці євро просто так дістаються? – Ні, але ж ви самі обіцяли допомогти. Стільки років ні слуху, ні духу, а тут лише 100 євро та цукерки? – Не подобається – заберу. І вона справді забрала гроші та цукерки, повернулась та поїхала. Чоловік промовчав, але я бачила, як сильно він переживав через поведінку своєї матері. Ну, що зараз можна зробити на 100 євро? Цього навіть на шведську стінку не вистачить, адже вона коштує щонайменше 7–10 тисяч гривень. Бабуся стільки років не виявляла інтересу до онука. Чому вона така жадібна? Я сказала чоловікові, що дам свекрусі другий шанс. Якщо вона одумається і все-таки придбає подарунок для Марка, я запрошу її на свята. Адже я знаю, що їй просто нема куди йти на Різдво.