Терпіти не можу приїзди свекрухи. Вона у нас «дама-заробітчанка» із заскоками. Навіть діти, як тільки чують фразу «бабуся приїде», починають вдавати хворих, скаржаться на погане самопочуття, чи знаходять інші відмовки, щоб уникнути зустрічі. З того часу, як Марія Петрівна поїхала працювати в Іспанію, у неї ніби корона виросла. Вона поїхала за кордон три роки потому, коли її звільнили з підприємства, а нову роботу у нашому маленькому містечку їй знайти не вдалося через вік. У результаті вона через знайому, яка вже була у Валенсії, влаштувалася туди працювати. Ми отримали ключі від її квартири з проханням іноді поливати квіти. Тепер свекруха вважає себе королевою. Працює вона покоївкою в готелі, але щоразу, приїжджаючи додому, розповідає, як чудово живе. — Ось купила новий телефон, сукню та делікатеси. У ресторані пробувала пасту з креветками та кальмарами!
Нам вона ніколи не допомагала матеріально, хоч ми з чоловіком і самі добре заробляємо. Я працюю помічником директора в банку, Олег – головний інженер на будівництві. Однак, свекруха постійно намагається нас принизити. — Ну що, тяжко вам працювати? Сидиш с цими папірцями до ночі, а заробляєш менше, ніж я. — Мені подобається моя робота. І я завжди поряд з дітьмию — Робота має приносити гроші, а не задоволення. Та й виглядаєш ти так собі, жодної презентабельності. Цей коментар мене остаточно добив. У мене немає дорогих суконь чи брендової косметики, але я завжди доглянута: роблю манікюр, ходжу до салону. Половина моєї зарплати йде на дітей — спортивні секції, гуртки, одяг та іграшки. А ще ми сплачуємо кредит за машину. Цього літа, на свято Спаса, свекруха приїхала у гості. Жодних подарунків для онуків — ні шоколадки, ні фруктів. Але одного разу, коли я затримувалась на роботі, а чоловік був у відрядженні, я попросила її допомогти: забрати старшого сина з тренування та відвезти до лікаря. — Гаразд, 500 гривень, — відповіла вона. — Що?
500 гривень? Адже це просто допомога . — За допомогу. Я не збираюся безкоштовно працювати бабусею. Я перевела їй гроші, думаючи, що це жарт, але вона їх так і не повернула. За кілька днів діти самі пішли до бабусі у гості. Я сподівалася, що вона зводить їх до парку або на майданчик, але вони весь день сиділи вдома і дивилися мультики. — Бабуся сказала, що якщо хочемо подихати свіжим повітрям, можемо вийти на балкон чи відчинити вікно, — поділився син. — А на вечерю щось готувала? — Ми хотіли їсти, але вона сказала, щоб ми самі зробили чай з бутербродами. Це мене остаточно розлютило. Я одразу зателефонувала свекрусі. — Чому ви не погодували дітей? — А що я маю ваших ненажерливих годувати безкоштовно? Дала б грошей — купила б продукти. — У нас холодильник повний їжі. Чи для онуків окремо потрібно купувати? — Я сама заробила на цю їжу, мої гроші не рахуй! Я не стрималася і накричала на неї просто при дітях, а потім заблокувала її номер. Чесно, у мене вже не лишилося сил. Як можна ставити гроші вище за рідних? Я сказала чоловікові, що на старості нехай його мама не чекає допомоги від нас. Раз така багата, хай наймає собі доглядальницю.