Лариса виховувала двох дочок зовсім одна. Чоловік пішов, коли дівчатка були маленькі, а батьків у Лариси не стало вже давно.
Зовсім юною вона мріяла про кохання та увагу, тому часто залишала дочок наодинці, не надто замислюючись про виховання. Виховання йшло як доведеться. Добре, що в маленькому селі, де вони жили, всі знали один одного, і діти росли буквально на очах у всієї округи.
Але те, що виросло, виявилося зовсім різним.
Старша дочка, Ольга, була працьовитою, добродушною та чуйною. Вона добре навчалася у школі та завжди допомагала по господарству.
Молодша, Аня, навпаки, виросла лінивою, вічно незадоволеною і неймовірно заздрісною.
Сама Лариса за всі ці роки так і не спромоглася влаштувати своє особисте життя, як не намагалася.
До 22 років Ольга закінчила медичний коледж та влаштувалася працювати медсестрою у місті. Вона винаймала кімнату, але більшу частину зарплати відсилала матері та молодшій сестрі, яка закінчувала школу.
Щоб підтримувати сім’ю, Ольга брала нічні зміни, підробляла санітаркою та інколи заміняла колег. Вона заощаджувала буквально на всьому. Однак, відправивши чергову суму матері, вона замість подяки чула:
– Це все? А ти не забула, що Ані сукню на випускний треба?
– Мам, може, купимо сукню простіше? – намагалася заперечити Ольга.
Але ці слова лише викликали гнів.
– Простіше? Собі купи щось простіше! Моя дочка має виглядати краще за всіх!
Ольга важко зітхала, але сперечатися з матір’ю не бачила сенсу. Вона просто надсилала ще більше грошей.
– Ольга, ти дивна, – казали їй подруги. – Ти працюєш, як кінь, а сама ходиш у старій куртці. Навіщо тобі їх утримувати? Вони й самі можуть заробити. Чому твоя мати не працює? Адже їй ще не так багато років.
Ольга знала, що подруги мають рацію, але нічого не могла з собою вдіяти. Вона тільки намагалася більше заробляти, щоби вистачало всім.
Так склалося, що одна з її колег умовила Ольгу поїхати до Італії, де, за її словами, доглядальницям добре платять. Дівчина зважилася і невдовзі знайшла роботу у забезпеченій родині. Вона доглядала літню жінку і отримувала за це хороші гроші. Рік роботи перетворився на шість. Господарі не хотіли її відпускати, і син літньої жінки, бачачи, як Ольга дбає про його матір, вмовив її залишитися.
Коли літня господарка померла, Ольга вирішила повернутися додому.
– Ти стала частиною нашої родини, – сказав син господині на прощання. – Якщо щось знадобиться, повертайся.
Ольга летіла додому з натхненням, чекаючи теплої зустрічі. Але на неї чекало розчарування.
– Ти навіщо повернулася?- невдоволено спитала мати, щойно вона увійшла до будинку.- Ти що, ненормальна, від таких грошей відмовлятися?
– Їй тільки про себе думати! – вторила сестра, яка за цей час встигла вийти заміж, народити сина і розлучитися. – Павлик росте, його одягати треба, годувати. А їй начхати!
– Мамо, Аню, ви серйозно? Ми ж стільки років не бачилися, – здивовано відповіла Ольга.
– Ну, побачились, – буркнула сестра. – І що далі? Ти ж з нами жити не збираєшся? Нам і так тісно.
– Звісно, ні, – тихо відповіла Ольга. – Ось це вам.
Вона поставила на підлогу велику сумку з подарунками та пішла, не дочекавшись, щоб її зупинили.
Переночувавши в однокласниці, Ольга повернулася до міста, влаштувалася на колишню роботу та винайняла квартиру. У порожній кімнаті вона вперше за довгий час дала волю сльозам. Вона не очікувала, що рідні, яким вона допомагала стільки років, так її зустрінуть.
«Я нікому не потрібна», – думала Ольга, прокидаючись на ранок з рішенням більше нікому не дозволяти собою користуватися.
За кілька місяців її відвідала сестра.
– Ольга, ти серйозно? Ти нас покинула? Де гроші?
– Які гроші? – спокійно відповіла вона.
– Не жартуй. Павлику треба куртку купити, він зі своєї виріс.
– То купи.
– На що? Дай грошей!
– Аня, я більше не даю грошей. Зароби сама.
– Де? У селі? Ти взагалі думаєш, що кажеш?
– Люди якось живуть.
– Ти не розумієш! Я незабаром виходжу заміж. Допоможи з сукнею, весіллям…
– Ні, – твердо відповіла Ольга.
З того часу сестра перестала спілкуватися з нею. Через деякий час приїхала мати, але й вона отримала відмову.
– Щоб тебе! – вирвалося у Лариси, але вона стрималася, дивлячись на свою доньку.
Ольга помітила, що почувається погано. На обстеженні лікар зі співчуттям сказав:
– Потрібно терміново оперувати.
Ольга відмовилася, але згадавши слова італійської сім’ї, вирішила повернутися до них.
Дізнавшись про її стан, колишні роботодавці сплатили лікування та допомогли з відновленням. Ольга назавжди залишилася в Італії, знайшла там своє кохання і народила дочку.
Додому вона більше не поверталася – туди, де на неї вже ніхто не чекав.