Ми з сестрою в хороших відносинах, принаймні-мені так здавалося до певного моменту. Вранці в неділю, коли я ще спала солодким сном, пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра. “Танюш, прихистиш моїх дівчаток? Дочка з подругою вирішили вступати в твоєму місті, але спочатку їм потрібно буде десь пожити. Гроաей на знімну квартиру у нас немає, допоможи, будь ласка». Я спросоння не відразу зрозуміла, про що мова йде, але ідея мені не сподобалася відразу ж. Що це означає пожити? У нас з чоловіком двокімнатна квартира, в одній кімнаті спимо ми, в іншій діти. Зайвого місця немає.
“А чим я їх годувати буду?”,- задала я сестрі питання. “Алло, не чую. Давай потім все обговоримо”, – сказала сестра і вимкнулася. Я спробувала передзвонити їй, але телефон мовчав. Через тридцять хвилин у двері постукали. На порозі стояли дві дівчинки. Зачинити двері перед їх носом у мене не вистачило нахаб ства. Я запросила гостей пройти в кімнату. Дівчатка були голодні, тому я відразу запропонувала їм сніданок. Особливих страв не готувала, просто поставила на стіл те, що ми самі їли. Гості відмовилися від манної каші, поїли лише яєчню з бутербродами. – Ми більше любимо млинці, а кашу не любимо, – сказала племінниця. – Так, млинці зі згущеним молоком, – додала її подруга.
Я пояснила дівчаткам, що у мене немає ні бажання, ні матеріальних можливостей готувати їм щось особливе. – Хочете, смажте млинці самі-запропонувала я. Вони погодилися. – А де борошно і яйця?,- запитала племінниця. Я сказала, що борошно і яйця в магазині. І якщо вони ще чогось захочуть, то це теж можна куnити в магазині. Дівчата переглянулися між собою. У мене залишилося враження, що сестра обіцяла їм золоті гори. Можливо, у жителів маленьких містечок і створюється таке враження, що у великих містах кожен день на сніданок їдять червону ікру. Але це не так. Прокинувся чоловік. Він взагалі нічого не зрозумів, що відбувається в його квартирі. Звідки з’явилися гості і чому я їх годую на кухні? Потім дівчатка вирушили до університету.
А ми з чоловіком почали переносити речі з однієї кімнати в іншу, щоб звільнити місце для гостей. Дівчатка повернулися пізно ввечері, розповіли, що їм не вистачає балів для вступу, але хочеться в місті залишитися. Ось тому вони житимуть у нас, готуватимуться до вступу, а потім, коли складуть іспити, їм нададуть гуртожиток. Я нагодувала дівчаток, а потім пояснила, чому нам буде не зручно жити всім разом цілий рік під одним дахом. Я люблю свою сестру і племінницю, але не хочу руй нувати власну сім’ю заради цього.
Думаю, якщо їм так сподобалася столиця, то, можливо, це стане додатковим стимулом краще готуватися до іспитів. Одним словом, на наступний ранок я нагодувала дівчаток сніданком і відправила додому. Чоловік підтримав моє рішення і був щасливий, що все так швидко закінчилося. Через деякий час я поговорила з мамою і дізналася, що сестра розповідає всьому місту, яким я виявилася стервом, що виставила дітей на вулицю. Звичайно, це не приємно, але я впевнена, що вчинила правильно.