Мене з чоловіком Максимом познайомила моя подруга Наталя, яка мешкала з ним по сусідству. Максим з самого початку почав виявляти до мене інтерес, робити компліменти. Він мені теж сподобався — добрий і приємний хлопець. Вже за рік після знайомства ми зіграли весілля, і Наталя стала хрещеною нашого сина. Батьки Максима жили далеко — в іншій області за 350 кілометрів від Львова. Тому з його мамою, Ольгою Михайлівною, та батьком, Степаном Петровичем, я познайомилася лише за кілька тижнів до весілля. Не можу сказати, що вони мені не сподобалися, але особливої симпатії я не відчула. Буває таке почуття, коли розумієш, що людина не твоя. Однак тепер, через п’ять років, свекруха боїться до нас навіть навідатися. Вона вважає, що я налаштувала її єдиного сина проти батьків і все почалося з одного дня народження. Тоді Максиму виповнилося 25 років.
Ми планували відзначити його на природі з друзями, поїхати на озеро, посмажити шашлики та добре провести час. Погода у травні чудова, сонячно, і день уже довший. Ми запросили друзів, купили м’ясо, овочі, воду, взяли шампури та дрова у моїх батьків. Я навіть прихопила спрей від комарів, щоби ніщо не зіпсувало нам відпочинок! Але напередодні свята мені зателефонувала свекруха: – Ти готова до свята? – Так, я якраз замаринувала м’ясо. Потрібно тільки знайти плед та складані стільці. – Навіщо? – Як навіщо? Ми збираємося святкувати на природі, всього за десять хвилин від міста. – На якій природі? Максиму виповнюється 25 років, це важлива дата! А ви бажаєте поїхати на болото? Ми вже їдемо до вас з родичами! – Тобто, ви самі себе запросили до нас? Але ж ми вас не звали… – Я його мама, тож не треба дурних ідей з озером. Я приїду, з нами будуть брати, тітка і моя кума, яка саме приїхала з Італії.
Треба її зустріти! Я стояла на кухні, не знаючи, що відповісти. Свекруха продовжувала диктувати мені список салатів та десертів, які я мала приготувати. Мене просто захлиснув розпач від такої нав’язливості. Коли чоловік побачив, що я засмучена, спитав, що трапилося. Я розповіла йому про дзвінок його мами. Він глянув на мене і спокійно сказав: – Ми вже вирішили. Нікуди вони не приїдуть. Постоять під дверима і поїдуть. Ну, мама завжди любила командувати, але ми не збираємось змінювати свої плани. Тепер розумієш, чому я втік від неї за 300 км? Наступного дня ми вимкнули телефони та вирушили на озеро. Відпочили чудово: грали у м’яч, у бадмінтон, хтось навіть привіз гітару. Усі хвалили, як смачно я замаринувала м’ясо.
Було чудово! Коли ми повернулися ввечері додому, увімкнули телефони — там було 10 пропущених від свекрухи, 5 від свекра та ще кілька від братів Максима. Настрій зіпсувався миттєво. Свекруха не змусила довго чекати і тут же набрала: – У тебе є хоч совість? Ми годину стояли під вашими дверима! Сусіди вже почали кричати та погрожувати викликати поліцію. Добре, що встигли на останню маршрутку, а то б ночували на вокзалі! Вона довго кричала на телефон, але Максим швидко взяв ситуацію під контроль. – Все, більше вони сюди не сунуться, – сказав він. І він мав рацію. Минуло вже п’ять років, і свекруха тепер завжди дзвонить за місяць до свят — чи то день народження, чи Різдво, чи Великдень — і уточнює наші плани. Схоже, вона більше не хоче стояти під нашими дверима та знову їздити маршрутками. Так що, якщо вас дошкуляють родичі, сміливо користуйтесь цим методом. Працює на всі сто відсотків!