Сьогодні бабі Тані виповнилося 85 років, вона сиділа на лавці та дивилася собі під ноги. Ні про яке свято й мови бути не могло, зі здоров’ям у бабусі було все поrано, вона останнім часом ледве пересувалася. Село, в якому живе баба Таня, було невелике, та тільки старі й залишилися. Всі хво рі, за всіма догляд потрібен. У селі нічого не було, ні пошти, ні ліkарні. Якщо й потрібен якийсь зв’язок із зовнішнім світом, то доводилося 5 кілометрів йти до сусіднього села. Якось, бабі Тані стало поrано, ноги підкосилися, голова закружляла, вона так і впала на городі. Добре, що її сусідка-подруга помітила, одразу почала єдиній в селі медсес трі дзвонити. Медсес тра за 5 хвилин приїхала на велосипеді. -Баба, Таня тобі в місто треба їхати, це мікроінфарkт. -Не треба нікуди їхати, доню, ти мені таблеточку дай і все.
-Тут пігулкою не обійдешся, крапельниці ставити треба. -Та на кого я своє господарство залишу … ні, не поїду я. Подруга пообіцяла за всім доглянути, аби бабу Таню швидше відвезли до міста лікуватися. За 10 днів баба Таня повернулася. Їй стало трохи краще. Так і сиділа вона вечорами на лаві біля будинку, а тут якось до неї пес підбіг. Такий добрий, але було видно, що він був старий. Немає в нього породи, звичайнісінький пес, назвала баба Таня його Шаріком. З Шариком життя стало цікавішим. Залишалися останні лічені дні життя жінки Тані. Вона вже лежала в ліжку, а пес завжди був поруч.
Він лизав руку бабусі, приносив їй капці, якщо вона збиралася підвестися з ліжка. Але вставала вона, тільки якщо треба було піти на кухню. І те, баба Таня йшла туди не для того, щоби себе нагодувати, а щоб псу щось приготувати. Коли баба Таня померла, пес лежав поруч і дивився на свою господиню. Він заплющив очі і, як баба Таня, більше їх не відкривав. Син із сім’єю приїхали одразу ж наступного дня, зрозуміли, що баба Таня не відповідає на телефон, значить щось трапилося. По ховали бабусю поруч із дідом, а неподалік син вирішив поставити моrилу Шаріку. Все-таки баба Таня так багато розповідала про цього собаку, Шарік доnоміг скрасити їй останні дні життя. -Так, це був справжній друг … друг до тру ни, можна сказати, – додала подруга сусідка.