Мій чоловік залишив мене, коли наші дочки були ще зовсім маленькими. Як це часто буває, він поїхав на заробітки і просто не повернувся. З ним не сталося нічого поганого, він не зник. Якось він просто відправив мені фотографію з молодою жінкою і повідомив, що збирається одружитися з нею. З того часу я почала виховувати дітей одна і зіткнулася з низкою труднощів. Потрібно віддати належне моєму колишньому чоловікові — він не претендував на наше житло, тож ми з дівчатками залишилися жити у невеликій двокімнатній квартирі. Фінансово я могла розраховувати лише на себе. Я викладала музику в школі і підробляла нянькою в дитячому садку. Так я змогла виховати і дати освіту своїм дочкам, що вимагало чималих зусиль, здоров’я та часу. Рік тому я вирішила, що нарешті можу дозволити собі трохи розслабитись і жити для себе. Але саме в цей момент до мене підійшла старша дочка Світлана.
– Мамо, я виходжу заміж за Колю, і ти скоро станеш бабусею, – з радістю сказала вона. Але це була ще не вся розмова. – Мам, у нас з Колею немає грошей ні на оренду, ні на купівлю квартири. Чи можна нам якийсь час пожити у тебе? Я погодилася, і вони зайняли одну з кімнат, а молодша дочка Женя залишилася жити зі мною в іншій. Поки Світлана була вагітна, я стикалася тільки з побутовими труднощами. Коля виявився не найакуратнішим: не прибирав за собою, не мив посуд і постійно з’їдав всі продукти, які я планувала розподілити на тиждень. Через війну витрати на їжу зросли. Чому Микола сам не купував продукти? Тому що він мало заробляв і всі його фінанси йшли на підготовку до появи дитини. Коли маленький Ігор народився, стало ще важче. Маля часто плакало, я не могла нормально виспатися після роботи. Однак усе це лише початком було. Незабаром мене здивувала молодша дочка Женя.
У неї також почали налагоджуватися стосунки. – Мамо, я з Вітею житиму, і в нас теж буде дитина, — зізналася вона. — Але нам необхідно також тимчасово пожити в тебе, бо немає іншого варіанту. – А де ви збираєтесь жити? – Запитала я. – Ну, ми молоді, не на кухні ж, — відповіла Женя. Виходить, що у власній квартирі мені було потрібно спати на кухні. Я з цим не могла змиритися – мені хотілося хоча б у зрілому віці пожити комфортно. Тому я вирішила не мовчати. – Слухайте, — почала я, — всім вам терміново треба вирішувати свої житлові питання. Я даю вам десять днів, щоб знайти рішення. Якщо не встигнете, я продаю квартиру, а ви йдіть куди хочете. – Але ми тут прописані, — заперечила Світлана. — Батько залишив квартиру не лише тобі, а й всім нам. Я не піддалася на умовляння і залишилася при своєму. Доньки були змушені зібрати речі та переїхати. Коли квартира звільнилася, я побачила, в якому стані вона знаходиться.
Викликала клінінгову службу, щоб усе впорядкувати. За кілька годин будинок знову сяяв чистотою. Тепер я справді розслабилася і насолоджувалася спокоєм. Я не спілкувалася з дочками, і вони також не виходили на зв’язок. У вихідні я поїхала до супермаркету по продукти і зустріла там свою сестру Інгу. Вона була явно не на моїй стороні. – Як ти могла, Марино? – поцікавилася вона. – Що трапилося? – Здивувалася я. – Дівчата мені зателефонували і розповіли, як ти обійшлася з ними. Ти маєш дозволити їм пожити в тебе і допомогти, адже вони не зможуть впоратися самі. – Якщо тобі їх так шкода, візьми їх до себе, у тебе велика квартира, а живеш ти одна. Що, не хочеться? Тоді не давай мені порад. – Але ж я не їхня мати, — відповіла сестра. — Це твій обов’язок піклуватися про них. Я нічого не стала пояснювати. Все життя я дбала про своїх дочок, і тепер, коли вони виросли, вони повинні самі долати труднощі. Зараз я живу сама та мені все подобається. Мені нікого не потрібно обслуговувати, я не бігаю довкола дочок, їхніх чоловіків та дітей. Так, Світлана погрожувала, що я більше ніколи не побачу онука. Але я переконана, що вона ще звернеться до мене по допомогу, щоб я з ним посиділа. Вона не має інших варіантів, у чоловіка батьки живуть далеко. І з Женею та сама історія буде. А поки що я просто можу насолоджуватися життям.