Коли ми з Владиком були студентами, завжди платили у кафе самі за себе, бо грошей у нас було небагато. Мені іноді допомагали батьки, тож я наполягала на тому, щоб платити за себе, а Владик ніколи не заперечував. Навіть коли ми почали працювати, він продовжував триматися за цю фінансову політику, будь то кафе чи квиток у кіно. Спочатку я не звернула уваги на те, що на день народження він подарував мені лише одну троянду.
Він стверджував, що квіти – це марна трата грошей і краще купити щось корисне, хоча насправді він ніколи не купував мені нічого корисного. Останнім часом Владик почав просити у мене грошей у борг, стверджуючи, що йому затримують зарплатню. Це триває вже близько року, і мені вже стало ясно, що він і не збирається повертати мені ці гроші. Щоразу, коли я вимагала від нього повернення, він завжди відмахувався, посилаючись на якісь кредити та фінансові зобов’язання перед батьками, які чомусь стали повністю залежати від нього, незважаючи на те, що не підтримували його під час навчання.
Спочатку ми планували одружитися відразу після закінчення університету, але минуло вже багато часу, а пропозиції так і не було. Така можливість навіть не обговорювалася. Тепер я маю сумнів: чи хочу я взагалі виходити заміж за Владика, шкодуючи про час, який я могла б витратити на побудову стосунків з кимось іншим. Я вже поступово усвідомлюю: мені потрібний партнер, який зможе утримувати сім’ю.