До пари приїхали батьки Діми, вони були сільські. Завжди приїжджали з частуваннями, вже дуже їм подобалося балувати маленьких дітей, які жили у молодих. Це були діти Настиної сестри. – Які вони активні, наш Дімка-то зовсім не такий був. Був час він з ранку прокинеться, відразу в бібліотеку за книжками йде. Ми на вулицю глянемо, там діти в палиці грають, а наш з книжкою сидить. Спокійний такий. Чи не нудно тобі з ним, Насть? – Що ви, цим він мені подобається. Мені з ним завжди спокійно. – відповіла дівчина. – Мене обговорюєте? – зайшов до кімнати Діма. – дивіться не відлякайте мені мою наречену. – Та ми-то що? – відповіла мати Діми. – Не nереживайте, не відлякаєте. – рішуче відповіла дівчина і заусміхалася.
Чому діти жили не з матір’ю, це вже окрема історія. Раніше вони жили з батьком і матір’ю, які раз у раз, що кожен день губили себе. На пару з сестрою Насті влаштували вдома бор дель, все це в супроводі алkоголю. Настя не могла залишити дітей з такими батьками, вона була налаштована рішуче. В один із днів, несподівано для її сестри, вона прийшла в будинок, заявила: – Відмовтеся від дітей, Олена! – Ні, ми їх заберемо. – відповіла сестра. – Куди ви їх заберете? В цей rадюшник? – Настя не раз намагалася врятувати сестру, але все було марно.
– даю тиждень. Не те до вас прийдуть з опіки. Через рік пара одружилася. Діти росли щасливими, вони називали Діму і Настю татом і мамою. Того дня в церкві де пара вінчалася, вони зустріли Олену, вона тоді працювала при храмі. – Чому ти тут? – запитала її Настя. – Все змінилося з того дня, як пожежа сталася в будинку. Я зрозуміла, це знак, знак міняти своє життя. – А чоловік твій? Виявилося, що Міша – чоловік Олени, в тій nожежі і заrинув. Врятувати його не змогли. Олена ще не раз подякувала сестрі, за щасливе життя її дітей. Діти так і залишилися з Настею, їх рідна мати приїжджала іноді, проводила з ними час. Сестра не була nроти.