Після 25 років шлюбу я була спустошена, дізнавшись, що мій чоловік має коханку. Наше село, де всі одне одного знали, рознесло звістку про те, що він зустрічається з Анею – власницею місцевого магазину, яка у свої 30 років все ще була самотня. Я вирішила піти, не в змозі пробачити зраду.
Відчуваючи на собі вантаж сільських пліток, я переїхала до Іспанії на заробітки, де провела наступні 18 років, будуючи своє життя та будинок, хоча у результаті жила там одна. Моя дочка переїхала до Канади зі своєю сім’єю, і я рідко бачила їх. Мій чоловік Олег помер 9 років тому, проживши з Анею майже 10 років, залишивши після себе маленького сина. Нещодавно я зустріла Аню у селі. Вона виглядала дуже погано. Незважаючи на наше минуле, час притупив біль, і я не відчула ворожості.
Коли вона розповіла про свої проблеми та труднощі, з якими стикаються вона та її син, я миттєво дала їй 300 євро. Я також підтримувала зв’язок між її сином та моєю дочкою. Незважаючи на складні сімейні узи, вони таки були братом і сестрою. Моя дочка прийняла цю пропозицію, поступово налагоджуючи стосунки зі своїм зведеним братом і навіть запропонувавши йому у майбутньому відвідати Канаду. Адже мій досвід навчив мене тому, що життєві труднощі є значними, але зберегти людяність у всіх них – ось, що дійсно важливо.