Коли мені було 14 років, я разом з матір’ю переїхала з нашого занепадаючого села до маленького містечка, залишивши позаду застійне життя заради нових можливостей. Переїзд став для мене доленосним, відкривши яскраве міське життя, але водночас супроводжувався фінансовими труднощами. Я взяла на себе домашні обов’язки, коли моя мати намагалася знайти стабільну роботу.
З часом, коли я подорослішала і почала працювати, наше становище покращало, особливо коли моя мама стала працювати за кордоном, що різко зміцнило нашу фінансову стабільність. Через роки моя тітка з села приїхала до нас у гості без попередження, принісши з собою сільські очікування та прямоту, які я колись чудово знала. Намагаючись догодити їй, я готувала ситні страви, але в неї раптом з’явилися “міські” смаки, такі як суші і розкішні халати.
Її візит став вихором культурного зіткнення і ностальгії, кульмінацією якого стало те, що вона монополізувала мою ванну і зажадала більш пишної гостинності. Незважаючи на труднощі, цей візит знову поєднав мене з моїм корінням і підкреслив особистісне зростання та адаптацію, яких я досягла після від’їзду з села. Інцидент з моєю тіткою, хоч і був важким, нагадав мені про важливість розуміння та терпіння у подоланні розриву між містом та селом, сформувавши мій погляд на толерантність та сімейні узи.