Лариса завжди знала, що вступає до не зовсім звичайної родини. Її майбутня свекруха, Марина Петрівна, ще до весілля дала недвозначно зрозуміти, що буде вимогливою. Але масштаб її вимог перевершив усі очікування невістки. Після весілля, коли Лариса та її чоловік Андрій тільки-но почали облаштовувати спільне життя, Марина Петрівна стала частим гостем у їхньому будинку. Кожен візит супроводжувався зауваженнями: як прати скатертини, як готувати борщ за сімейним рецептом, навіть як правильно приймати гостей.
Лариса почувалася як на іспиті, який ніколи не закінчується. “Я просто хочу, щоб ти стала частиною нашої родини, як треба,” – говорила Марина Петрівна, поправляючи на столі скатертину, яку Лариса вже тричі акуратно розгладжувала. Андрій намагався підтримувати дружину, але між материнськими установками та бажанням захистити Ларису він часто опинявся у скрутному становищі. “Мамо, ти не могла б трохи пом’якшити свої вимоги? Лариса дуже старається,” – намагався він виступити посередником одного вечора. “Я просто роблю те, що вважаю правильним для нашої родини”, – відповіла Марина Петрівна, не бачачи причин змінювати свої методи.
Однак згодом Лариса навчилася знаходити спільну мову з Мариною Петрівною. Вона почала пропонувати свої ідеї, акуратно вносячи їх у сімейні традиції. Важко було сказати, що вплинуло на Марину Петрівну більше – завзятість Лариси чи її щире бажання стати частиною сім’ї, але вона почала виявляти більше теплоти та схвалення до невістки. “Ти знаєш, Ларисо, цей борщ вийшов навіть кращим, ніж я очікувала,” – сказала Марина Петрівна одного разу, і це було схоже на примирення. З часом сім’я знайшла гармонію. Лариса зрозуміла, що завищені вимоги були не так перевіркою, як способом Марини Петрівни висловити свою турботу і любов.