У 51 рік, всього через пару років після другого шлюбу, я думала, що знайшла у Семені перлину – чоловіка, який, як мені здавалося, цінує мій внесок. Ось уже 12 років я була самостійною, володіла своєю квартирою та машиною, навіть допомогла своїм дітям забезпечити себе житлом після мого успішного розлучення. Семен увійшов у моє життя, роблячи компліменти і визнаючи мої досягнення, що було дуже приємно, тому що я виросла в сім’ї, де мені завжди говорили не хвалитися, а чекати, доки інші визнають мої зусилля.
Його похвала була своєрідним підтвердженням усіх моїх праць. Незабаром ми одружилися. Спочатку життя здавалося задовільним. Семен працював у пристойному місці, і ми насолоджувалися світським життям, наповненим друзями та посиденьками. Однак згодом я помітила зміни, як Семен представляв наше життя оточуючим. Він почав приписувати собі всі мої здобутки, називаючи квартиру, машину та фінансову стабільність своїми власними заслугами. Якось я рано повернулася додому з відрядження, плануючи здивувати Семена особливою вечерею.
Сховавшись у ванній, щоб зробити йому сюрприз, я раптом почула, як жіночий голос захоплюється нашою квартирою, а Семен вихваляється, що сам все це створив власними руками. Усвідомивши його обман, я зіткнулася з реальністю наших стосунків: це була подяка лише на словах, але не від серця. Саме у той доленосний момент я вирішила повернути собі незалежність. Я забрала у Семена ключі від моєї квартири та машини, залишивши його розбиратися зі своїм майбутнім без мене. Цей болісний урок нарешті навчив мене цінувати вчинки, а не слова.