Після довгих років праці за кордоном, де я працювала, щоб забезпечити дочкам гідне майбутнє, я повернулася додому, сповнена надій і очікувань на спокійну старість. У душі я вже уявляла, як проведу свої дні на старій дачі, де ми з сім’єю прожили багато щасливих років. Однак реальність виявилася жорстокою… Як виявилось, мої дочки, скориставшись моєю відсутністю, продали дачу. Я дізналася про це випадково, коли зателефонувала сусіду по дачі, щоб дізнатися, як справи.
Його слова, мов холодний душ, обрушилися на мене. “Ой, а ти не знала? Твої дівчата продали дачу ще три місяці тому…” Я відчувала, як моє серце завмирає від зради. Коли я відразу ж зателефонувала їм, щоб спробувати зрозуміти причини їхнього рішення, розмова була короткою і неприємною. “Мамо, ми думали, що тобі буде краще тут, у місті, а гроші ми розділили порівну,” – сказала старша, її голос звучав холодно та діловито. “Як ви могли це зробити без мого відома?
Ми ж домовлялися, що я повернуся і житиму на дачі!” – Вигукнула я, намагаючись стримувати сльози. “Мам, це було раціональне рішення. Дача вимагала ремонту, а тобі треба було б туди багато вкладати…” – почала молодша, але я вже не могла слухати. Я усвідомила, що мої власні діти бачать мене лише як джерело грошей, а не як людину з почуттями та бажаннями. Тоді я зрозуміла, що мені нікуди повертатися. Залишалося лише одне — почати з нуля. Тепер я винаймаю маленьку квартиру і намагаюся відновити своє життя, а стосунки з дочками залишаються напруженими. Повернутися в минуле неможливо, але я навчилася цінувати свою незалежність і здатність приймати рішення самостійно, навіть якщо це означає розлучення з минулим.