Я маю борг в магазині в розмірі 500 гривень, я пенсіонерка і не можу заплатити. Але ця несплата мені дорого обійшлася.

Моє життя на пенсії не завжди просте. В останні місяці мої фінанси опинилися під особливою напругою, і одного разу я виявила, що не можу повністю розплатитися за покупки в місцевому магазині. Борг становив 500 гривень. Сума невелика для когось, але для мене це велика проблема. Я намагалася пояснити це продавчині, але безрезультатно.

 

Advertisements

Якось я сиділа у дворі з іншими старенькими, ми обмінювалися новинами та плітками, як раптом до нас підійшла робітниця магазину, яка також була моєю сусідкою. За всіх вона почала говорити: — Ти знаєш, що про твій обов’язок тепер усі знають? Як ти можеш просто так не платити? Це ж ганьба! Я відчула, як мені стало ніяково. Усі мої подруги дивилися на мене, і я не знала, куди подітися від сорому. — Але я скоро все оплачу, — спробувала я виправдатися, хоч голос тремтів, і я відчувала, як у очах набираються сльози. — Просто зараз лихоліття…

 

— Та які там часи! Всі тут живуть так само, і ніхто не краде, — різко відрізала вона і пішла, залишивши мене серед мовчазних бабусь. З того часу я почала уникати виходити у двір. Сором захлеснув мене так, що я навіть не могла подивитись своїм давнім подругам у очі. Моя самотність поглибилася, і я відчувала себе покинутою навіть тими, хто раніше підтримував мене. Щодня я прокидаюся з думкою про те, як швидше роздобути потрібну суму, щоб повернути собі почуття гідності та можливість спокійно дивитися людям у очі. Але поки що цей обов’язок — як важкий камінь на моїх плечах.

Advertisements