Мені 64, я живу сама. У мене є один син. Мого чоловіка не стало під час слу жби, він був військовим. Після цього я не думала про особисте життя і все своє життя присвятила синові та його благополуччю. У сина самого тепер є діти: хлопчик та дівчинка. Я в них не чаю душі. Ну що може бути солодше онуків? З невісткою у мене чудові стосунки. Вона часто приїжджає до мене з дітьми; син працює, має дуже щільний графік. Все життя я працювала.
Зараз я теж працюю, бо іншого заняття не маю. Моя невістка – фітнес-тренер. Вона запропонувала записати мене на танці для жінок старше 50 років. Тоді мені було б не так нудно, як зараз, але мої суглоби проти такої перспективи. Я навіть інтернет уже засвоїла. Іноді дивлюся всякі цікаві відео з виробами в Мережі та повторюю в домашніх умовах. Я це все до чого? Мені дуже самотньо. Часто, звичайно, онуки з невісткою заглядають до мене, син теж не зникає, але ж це не зовсім те, чого я хочу. Коли я сиджу в гостях у сина, у мене таке почуття, що це мій будинок. Ось там я почуваюся вдома.
Там я можу і без діла весь день просидіти і нічого не потребувати. Справа не в домі, а в тих, хто у ньому живе. Протягом дня мені нема з ким поговорити, нема з ким обговорити свій день, плітки, новини. Кілька разів я запрошувала сина з сім’єю до себе. Думала, житимемо разом, у мене велика 2-кімнатна квартира. А їхню квартиру вони могли б здати, rроші зайвими не були б. Але, сина ця пропозиція не влаштовувала.
Кілька разів я сама просилася жити в них. Але тут також не вийшло. Я так зрозуміла, що невістка була nроти. Ну, звичайно, якими б солодкими були наші стосунки з нею, нікому не хотілося б жити з чужою тіткою під одним дахом – музику на повній гучності не послухаєш, уночі телевізор не включиш… Тепер я не знаю, чим себе ще зайняти. Нічого мені не приносить радості, все вже набридло. Чекаю лише на зустріч із онуками.