Повернення додому на день раніше було спонтанним рішенням. Я хотів зробити сюрприз дружині, не попереджаючи про свій приїзд. Однак, коли я тихо відчинив двері нашої спальні, на мене чекала куди більш приголомшлива картина. Дружина була не одна – поряд з нею був її колега, чия присутність явно не натякала на робочу зустріч. Світ навколо мене на мить завмер. Я відчував, як кожна клітина мого тіла відмовляється вірити у те, що відбувається.
З гіркотою в голосі я сказав: “Що тут відбувається?” Дружина схопилася, як обпалена, її обличчя швидко вкрилося панікою та сум’яттям. “Це не те, що ти думаєш”, – почала вона, але її слова звучали так неймовірно, що я не зміг стримати іронії. “Справді? Мені здається, це саме те, про що я думаю,” – відрізав я, не в силах приховати біль і розчарування. Після кількох болісних хвилин розмов і пояснень колега пішов, залишивши нас розбиратися з ситуацією. Ми сиділи навпроти один одного, обидва загублені та приголомшені.
“Я думаю про розлучення,” – тихо сказав я, вивчаючи її реакцію. Дружина опустила очі, потім глянула на мене і відповіла: “Я розумію, чому ти так думаєш. Але я прошу тебе подумати. Може, у нас ще є шанс?” Ці слова змусили мене замислитись. Хоча образа і зрада затьмарювали мої думки, десь у глибині душі я відчував, що, можливо, варто спробувати змінити ситуацію. Сумніви охопили мене з новою силою, і я зрозумів, що перед тим, як ухвалити остаточне рішення, мені потрібен час, щоб все обміркувати…