Я часто згадую один особливо стомлюючий робочий день, коли я вирішила прогулятися до парку, щоб купити свою улюблену каву. Погода була сприятливою, і я вирішила поїхати додому міським автобусом, чого не робила вже давно. Можливо, тривала відсутність цього виду транспорту в моєму житті посилила моє обурення з приводу дорожнечі. Автобус був переповнений, у ньому незручно перемішалися діти та люди похилого віку. Моє невдоволення посилював молодик, який врубав музику і нахабно танцював, сидячи на місці.
А жінка похилого віку, обтяжена важкими сумками, трималася за поручень двома пальцями, і кожна зупинка була для неї напруженим епізодом: вона буквально молилася, щоб не впасти. Моя рішучість протистояти молодій людині зміцнилася, коли в салон увійшла вагітна жінка. Я з жахом уявила собі її стан, коли їй доводилося балансувати з опуклим животом – у тісноті та задушливій спеці. Я тонко спробувала попередити молодого чоловіка , обережно торкнувшись його плеча, сподіваючись, що він помітить пасажирів, які потребують у допомоги.
Проігнорувавши мій натяк, він змусив мене звернутися до нього безпосередньо, поставивши питання про його неуважність до літніх та вагітних пасажирів. Його зневажлива відповідь – що запропонувала їм залишитися вдома, якщо вони слабкі – розлютила мене. У відповідь на його кричуще хамство я імпульсивно облила його своєю заповітною кавою. Від несподіванки він спочатку почав обтрушуватися, але зрештою попросив зупинити автобус і вийшов. Я розумію, що він заплатив за проїзд, як і всі інші, але є фундаментальні манери, яких потрібно дотримуватись.