Одного вечора, повернувшись додому, я знайшла в передпокої сумку і подумала, що до нас приїхав родич. Натомість мій чоловік спокійно заявив: “Ми більше не можемо жити разом. Ми маємо розійтися”. Його слова пролунали як кінець світу. Він пішов, а я провела вечір у заціпенінні. На щастя, наш син був з моєю матір’ю. Ми часто сварилися, чоловік часто критикував мене, але я ніяк не чекала на розлучення.
Я була глибоко скривджена. Після розлучення я найняла няню для нашого п’ятирічного сина і з головою поринула у роботу. Ми також виконали давнє бажання – завели собаку, Рекса, проти чого виступав мій чоловік. Він відвідував нашого сина лише в неділю. Я нічого не знала про його особисте життя і не цікавилася ним. Поступово я змирилася зі своєю новою реальністю матері-одиначки. Минуло два роки, і я відчула себе в гармонії з навколишнім світом.
Навіть коли мій колишній чоловік натякнув на примирення, я дорожила своєю незалежністю. Я навчилася розпоряджатися своїм часом, жити, не шукаючи схвалення і навіть займатися дрібним ремонтом будинку самостійно. Зараз у моєму житті з’явився дехто особливий, але я не поспішаю із заміжжям. Мені комфортно бути однією, і я ціную свою свободу. Якщо я коли-небудь знову вийду заміж, я маю намір не повторювати помилок свого минулого шлюбу.