Мені було лише два роки, коли мої батьки розлучилися. Батька я не пам’ятала взагалі. Поки я росла, ми завжди були лише з мамою. Батько, пішовши до іншої жінки, ніколи не зв’язувався зі мною, навіть у дні народження. Я вважала, що його вже немає на світі – з цією думкою моєму дитячому розуму було легше змиритися. Мати невпинно працювала продавщицею на ринку і швачкою, щоб я нічого не потребувала. Я глибоко цінувала її жертву. Моя бабуся по материнській лінії, що живе в селі, періодично відвідувала нас, привозячи різні домашні частування. Бабусю по батьківській лінії, яка жила неподалік, я ніколи не знала, оскільки вона не брала участі в моєму житті.
Після закінчення школи я навчалася в інституті та підробляла, допомагаючи мамі, яка тепер була майстром і продовжувала займатися швейною справою. Потім здоров’я моєї матері стало стрімко погіршуватися, і її смерть залишила мене зовсім одну. Я була сповнена рішучості закінчити навчання, незважаючи на всі труднощі. У цей складний період у моїй квартирі з’явився батько – набагато старший, ніж чоловік на одній старій фотографії. Його раптова поява здивувала мене. Він пройшов за мною на кухню і став нарікати на свої нещастя, у тому числі на те, що його покинула дружина, і навіть згадав про мого зведеного брата, про існування якого я навіть не підозрювала.
Коли я запитала його про довгу відсутність, він заявив, що сумував за мною, але було ясно, що він зараз просто шукав місце для ночівлі, залишившись без засобів для існування. Його зухвалість розлютила мене, і я зажадала, щоб він негайно поїхав. У відповідь він пригрозив заявити про свої батьківські права та вимагати від мене підтримки. Обурена його візитом, я звернулася за юридичною допомогою та дізналася, що його шанси на отримання аліментів вкрай малі. Тим не менш, я вирішила про всяк випадок найняти адвоката, щоб захистити себе від потенційної необхідності утримувати цю людину, яка нічого не зробила в моєму житті.