Я вийшла заміж за Костю у студентські роки і спочатку жила з родичами, з якими у мене були чудові стосунки. Згодом ми купили власну квартиру, обставили її меблями та технікою і навіть обзавелися машиною. Наше життя здавалося повним, ось тільки дітей ми завести не могли. До 35 років моє бажання материнства стало ще сильнішим.
Ми відвідали монастир, відомий тим, що туди ходять жінки із аналогічними проблемами. Однак тільки після третього відвідування я нарешті побачила позитивний результат тесту на вагітність, здивувавши лікарів, які колись ставили мені невтішні діагнози. На жаль, через кілька місяців під час УЗД мені повідомили, що плід перестав розвиватися, і мені потрібна термінова операція. Мій чоловік, який завжди був готовий допомогти, відпросився з роботи, щоб помолитися в монастирі за моє здоров’я. Після операції під час повторного УЗД лікар був спантеличений, виявивши, що дитина розвивається нормально, незважаючи на те, що в моїй медичній карті було вказано зворотне.
Медичний персонал, включаючи завідувача відділення з 25-річним стажем, не міг пояснити це явище. Я вірила, що це диво. Вагітність протікала тяжко, але ми були благословлені здоровим хлопчиком, якого назвали Богданом – Богом даний. Відвідування служб у монастирі відтепер стало сімейною традицією. Зараз, коли Богдану виповнилося 8 років, ми розглядаємо можливість удочеріння дівчинки. Ми збираємо документи та морально готуємось до поповнення у нашій родині.