Настя, 15-річна дівчинка з великими карими очима та розкішним каштановим волоссям, тяжко переживала втрату матері та почувала себе все більш ізольованою у стосунках з батьком. Вона часто плакала, не в силах контролювати свої емоції, чи то в школі, чи на вулиці, чи в магазині. Живучи в старій будівлі хрущовської епохи, Настя почувала себе задушеною простором навколо, що постійно звужується. Батько, який працював на заводі, рідко бував удома, а коли й бував – їхнє спілкування було натягнутим та мінімальним. Настя повністю взяла він обов’язки по дому. Мати колись була опікуном сім’ї, вела скромне господарство, допомагаючи сусідам зі збиранням та наглядом за дітьми.
Відносини Насті з батьком згодом ще більше погіршилися, особливо під час їжі, коли батько критикував її приготування, що призводило до частих сварок. Настя жадала спілкування, розуміння та прихильності, але почувала себе самотньою і незрозумілою. Після відходу матері на той світ Настя перестала спілкуватися з родичами. Батьки її матері були вже на тому світі, а з батьками батька давно втратили зв’язок. Єдиною її родичкою була тітка Христина зі столиці, з якою Ліда спілкувалася мало. Незважаючи на труднощі в сім’ї, Настя чудово навчалася у школі та знаходила розраду у навчанні. Вчителька помічала її старання і завжди підтримувала, що Настя дуже цінувала.
Після школи дівчина вирішила переїхати до столиці, щоб вступити до університету, таємно плануючи свій від’їзд без батька. Однак подруга повідомила її батька про це. У день від’їзду батько здивував Настю просто на вокзалі, давши їй сумку з продуктами та деякими цінними речами. У столиці Настю зустріла тітка Христина, яка була дуже рада бачити племінницю. Красива та енергійна жінка – Христина відразу побачила схожість між собою та Настею, та запропонувала племінниці шанс на нове життя у місті. Вона навіть пообіцяла допомогти їй вступити до хорошого університету, довівши, що для Насті починається новий розділ життя, повний можливостей та надій.