Настя, цікавлячись своїм батьком Віктором, якого вона майже не пам’ятала, часто просила маму Юлю розповісти про нього. Незважаючи на відсутність Віктора та біль, який він завдавав, Юля воліла ділитися з Настею лише позитивними спогадами, вважаючи, що це необхідно для її щастя. Юля згадувала, як Віктор відкинув її несподівану вагітність і вирішив залишити її заради власних цілей.
Після народження Насті Віктор не виявляв особливого інтересу до доньки лише номінально беручи участь у її житті. Реальність виявилася суворою: Віктор завів роман з іншою жінкою, на честь якої назвав Настю. Його раптова смерть залишила Юлю виховувати Настю одну, відчуваючи змішані почуття образи та смутку. Якось уночі Насті наснився батько, який каявся у скоєному. Цей сон збігся зі сном Юлі, в якому Віктор також вибачався. Цей спільний досвід приніс Юлі почуття завершеності.
Через роки Юля знову вийшла заміж за Сергія, який любив її та Настю. Вони чекали на дитину, і Настя була рада за маму. Зв’язок Юлі та Сергія був міцним, наповненим взаєморозумінням і любов’ю. У їхній подорожі Юля навчилася відпускати минуле та приймати сьогодення, знайшовши щастя та любов у своїй новій родині. Історія народження Насті та відсутність Віктора стали далеким спогадом, заслоненим радістю та любов’ю, які тепер оточували їх.