Коли я народила першу дитину, то мені здавалося, що цей кошмар не закінчиться ніколи. Я так мучилася через недосип, мені все набридло, щодня одне й те саме. Я прокидалася під крики сина і засинала від безсилля. Для мене радісними подіями у житті були походи до лікарні та на прогулянку з малюком. Більше я нікуди не ходила. А чоловік, який так чекав на появу свого спадкоємця, сказав, що син повинен вирости, тільки потім він буде з ним проводити час, а так він нібито боїться брати дитину на руки. Довелося все по хаті робити мені однією, дитиною доглядати теж однією.
Я так сильно втомлювалася, навіть у душ не могла сходити. І остаточно мій терпець вичерпався, коли чоловік після роботи вирішив о півночі погуляти з друзями. Я зі своїми подругами не бачилася кілька місяців, я не можу хоч хвилину побути сама, а тут чоловік на гулянку зібрався. Коли він пішов, то я почала ридати від того, що в мене жахливе життя. Я не стрималася і зателефонувала своїй подрузі Маші . Я їй все розповіла, мені на душі полегшало. Маша покликала мене до себе в гості, щоб я могла відволіктися. Вона спеціально взяла манеж для дитини у сусідки.
Поки син грав спокійно, ми з Машею поговорили, мені стало краще. З того моменту минуло два роки, син у мене вже в садку, я працюю. І тут Маша нещодавно народила доньку. Вона мені теж якось зателефонувала, сказала, що вже втомилася від свого життя. Тоді я запросила її до себе додому, дочку поклали в манеж і я провела ту ж розмову, що й вона колись зі мною. Тож ми допомогли один одному. Без цієї допомоги та підтримки було б дуже важко, адже чоловіки не можуть навіть уявити наш стан.