У дитинстві я часто почував себе самотнім без батька. Мій старший брат Артем завжди був поруч, але я звинувачував його в тому, що після розлучення батьків я не бачився з батьком. – Чому ти не дозволяєш мені побачитися з татом? – скаржився я Артему. – Ти ще маленький, не зрозумієш, – відповів він, уникаючи прямої відповіді. Роки йшли, і я почав підростати. А моє обурення до брата тільки посилювалося.
Якось, коли мені було вже 18 років, я знову порушив цю тему. – Ти розумієш, що я через тебе втратив батька? – говорив я братові з докором. Артем зітхнув і вперше за довгий час глянув на мене серйозно. – Я знаю, що ти думаєш про мене погано, але я робив це заради тебе. Я був у жаху. – Що ти маєш на увазі? – Запитав я. – Наш батько… він мав проблеми з алкоголем та забороненими речовинами. Після розлучення він пішов ще глибше у цей світ. Я не хотів, щоб ти бачив його в такому стані, – очі Артема сповнилися сльозами.
– Але чому ти мені нічого не казав? – Я був приголомшений. – Я хотів захистити тебе. Ти був ще такий маленький і не зрозумів би. А я… Я страждав від цього. Щоразу, коли я бачив, як наш батько тоне у своїх проблемах, мені було боляче. Але я вважав за свій обов’язок захистити тебе. Я був вражений. Стільки років я думав, що мій брат мені ворог, але насправді він був моїм найголовнішим захисником. Я обійняв Артема, вдячний йому за все, що він зробив для мене. З того дня між нами виникло нове розуміння та повага. Ми стали справжніми братами, підтримуючи один одного у будь-яких ситуаціях.