Ніхто не розумів, як вчителька могла закохатися у свого учня. Але молодим було начхати на думку оточуючих. Головне, що вони були щасливі.

Ася Павлівна була викладачем музики у початкових класах. Всі діти любили її предмет, жодних конфліктів із ними вона ніколи не мала. Взагалі, вона була за вдачею дуже м’якою і доброю людиною. Всі любили, коли вона співала, але робила вона це дуже рідко, бо часто бентежилася. Хоча, даремно, коли вона починала співати, на душі ставало тепло та затишно. Та й сама вона ставала ще чарівнішою. Діти її любили, вчителі поважали, а деякі навіть заздрили. Вона була з пишною рудою шевелюрою, великими красивими зеленими очима, які світилися зсередини якимсь незвичайним блиском і привертали до себе загальну увагу. Досі вона ніколи не закохувалась, але раптом все змінилося. Була зміна, з величезною кількістю книг, нот вона прямувала до кабінету.

Якась дитина, пробігаючи, зачепила її, і всі папери посипалися під ноги школярів. У цій метушні можна було зіпсувати всі ноти, вона почала хаотично збирати їх. Раптом вона зрозуміла, що, крім її рук, є ще дві руки, які спритно збирали листочки. вже незабаром перед нею стояв юнак з чорним волоссям і пронизливо синіми очима, простягаючи папірці їй у руки. Вони більше стояли хвилини і просто дивилися один одному в очі. Продзвенів дзвоник. Вони прокинулися. Ася недбало кинула «Спасибі» і помчала на урок. Весь день її думки були про цього юнака, вона намагалася згадати, чи бачила його ще десь раніше, і хто він. Виявилося, вони з одного двору і часто ввечері, граючи у футбол з хлопчиками, заважав їй спати. Невже закохалася? Вона боялася допустити навіть думку про щось більш серйозне-адже він був молодший за неї на 3 роки. Вона відганяла будь-які думки про нього, чи мало буває, що жінка старша за чоловіка? Невже це так важливо — це питання її дуже мучило.

На ранок вона відігнала всі думки і з головою пішла в роботу. Але підступне почуття-кохання вже охопило її. І вона ніяк не могла забути його погляду. Вона сама була дуже привабливою і часто нею захоплювалися і хлопці, і чоловіки, але жоден з них не дивився на неї як чорнявий синьоокий випускник. На останньому дзвінку Антон (той самий випускник) підійшов до Аси і запросив її на філіжанку кави, в кафе. Хоча вона не чекала цього, але їй було дуже приємно його увагу. Вона погодилася. Кожна дівчина мріяла, щоб ці сині очі із захопленням дивилися на неї, а такий погляд дістався Асі Павлівні. Вона була дуже щаслива. — Ася Павлівно, я Вас люблю, — промовив Антон і з трепетом чекав на відповідь. Ася зніяковіла: «я ж не настільки доросла, можна просто Ася» — це була її позитивна відповідь. Вони почали зустрічатись. Після закінчення школи Ася та Антон одружилися, у них народився гарний рудоволосий син Артемко. Обидві бабусі душі в ньому не чули, балували як могли. Артемко виріс і став схожим на голлівудського актора. Ще б пак з такими красивими і незвичайними генами…