Надя була на кухні, коли задзвонив її телефон. Повідомлення було приголомшливим: Оксана, дружина Миколи, померла. Суміш емоцій захлиснула Надю. У ній не було злості, але було й полегшення. Надя була не просто подругою, вона була коханкою Миколи протягом майже десяти років. Вони мали таємний зв’язок, вони заміняли одне одному все й усіх, і Микола часто шукав розради в її суспільстві. Після смерті Оксани Надя сподівалася, що вони з Миколою нарешті зможуть бути щасливими разом, без таємниць та сторонніх людей.
Здавалося, так і було: їхнє кохання розгорілося з новою силою, Микола став проводити з нею ночі. Надя мріяла про спільне життя з ним, навіть подумувала про заміжжя. Однак згодом ідеальний роман став сходити нанівець. Звички Миколи, такі як розкиданий по всьому будинку одяг та скарги на їжу, стали набридати Надії. Їхні розмови стали рідшими, пристрасть згасла. Повсякденні дрібниці перетворилися на нагальні проблеми.
Миколі стало нецікаво займатися домашніми справами, і Надія відчула, що їй не вистачає самотності та свободи колишнього життя. Якось, коли Надя готувала обід, її осяяло: як Оксана справлялася з ним усі ці роки? Усвідомлення цього засмутило її: мрія, за якою вони гналися десять років, схоже, так і залишилася мрією, адже образ Миколи вона вигадала сама. Звичайні реалії повсякденного життя показали, що для кохання потрібна не лише пристрасть. Воно вимагає розуміння, терпіння та постійних зусиль, яких Надя не була готова докласти.