Оля вела відокремлений спосіб життя на селі, переживши бездітний шлюб, що закінчився розлученням. Вона закопувала свої емоції у роботі, уникала стосунків і намагалася триматися в тіні. Чоловіки для неї більше не існували. Оля часто обговорювала можливість приїхати до сестри, Ірини, на канікули, але у них виникли розбіжності щодо одного питання: Ірина могла мати дітей, але не хотіла, а Оля говорила, що це дар і відмовлятися від дітей – безглуздо. Сільські жінки, які завжди в курсі всіх подій, шкодували Олю, а вона цього на дух не переносила.
Бажаючи відпочити від їхнього співчуття, Оля вирішила провести відпустку у найближчому санаторії. Але в ніч перед від’їздом все змінив стукіт у двері. На порозі стояла її юна сусідка Ганна з маленьким братиком Миколкою на руках. Мати Ганни, Людмила, була недбалою матусею, у селі завжди підтримували дітей, намагаючись годувати їх та забезпечувати теплим одягом. Тієї ночі Оля прийняла дітей у себе, а сама на прохання Ганни пішла до їхнього дому, перевірити її матір і знайшла Людмилу мертвою.
Діти залишились сиротами. Через кілька місяців Оля часто згадувала Ганну та Миколку, які перебували у дитячому будинку. Її серце горіло бажанням всиновити їх, але вона розуміла, що це буде непросто. Під час відвідування сільського магазину один зі старих людей розповів Олі, що вона полягає в дальній спорідненості з цими дітьми. Це одкровення підштовхнуло Олю до дії. Після майже річної паперової тяганини вона успішно удочерила Ганну та Миколку. Оля, яка колись мучилася від самотності, тепер почувала себе повноцінною матір’ю і робила все для щастя своїх дітей.