Тамара жила у крихітному селищі, залишивши міське життя та трикімнатну квартиру синові та невістці. Вона переїхала до села два роки тому, щоб жити з Миколою – вдівцем, з яким познайомилася за півроку до цього. Багато хто був спантеличений її рішенням, у тому числі і подруга Ліза, яка турбувалася про її сумісність з недосвідченим Миколою. Але Тамара була налаштована рішуче не лише через симпатію до Миколи, а й тому, що вважала свою присутність у міській квартирі незручною для сім’ї сина.
Життя у селі було не без труднощів. Тамара знаходила тишу сільського життя гнітючою і насилу осягала важку працю, характерну для життя сільського жителя. Проте вона багато читала, а Микола, майстер на всі руки, знайшов у окрузі багато роботи. Її син також надсилав гроші та подарунки, полегшуючи їхнє існування. Якось Тамара з нетерпінням чекала на візит Лізи. Приїзд подруги привніс до будинку таке необхідне пожвавлення: співи, оповідання та компанію сусідів. Однак увечері Тамара зізналася Лізі, що бореться із самотністю.
Це одкровення вразило Миколу, але він промовчав… Згодом Тамара почала звикати до спокійного життя з працьовитим чоловіком. Поїздки до міста скоротилися, та й Ліза відвідувала їх лише зрідка. Тамара постійно запевняла подругу в листах, що задоволена життям із Миколою. Однак напередодні п’ятнадцятої річниці їхнього спільного життя сталася трагедія – Микола раптово помер. Тамара зізналася подрузі, що щиро любила його та почувала себе захищеною у його присутності. Ліза намагалася втішити її і навіть пропонувала допомогу по дому. Проте за рік Тамара теж мирно померла уві сні, не витримавши життя без Миколи. Її відхід став лише свідченням непередбачуваності життя.