– Від чого така затримка із поверненням додому? — Іван Степанович зазирнув у кабінет Павла, — ви, здається, закінчили, але все ще сидите… – У мене теща в гостях, – зітхнув Павло, – звідси й затримка; ми не дуже ладнаємо. – Я розумію, – поспівчував бос, – щодо завдання, яке ми обговорювали, подумай над ним до завтра. У тебе є здібності. Коли начальник пішов, Павло замислився. Відхід із цього затишного кабінету до неповноцінного відділу здавався несправедливим. Хороша зарплата – так, але задоволення переважує гроші. Павло потягнувся. Думки про тещу скривили його вираз обличчя. З тещею, Людмилою Петрівною, у Павла склалися натягнуті стосунки з того часу, як Катя під час сварки сказала: – Мама мала рацію, ми не підходимо один одному. Вона попереджала про тебе, але я не послухалася. Тепер розплачуюся за це… Павло знав темперамент Каті, ці слова не були хибними від злості, у такі моменти вона говорила правду. І хоча він пробачив дружину, згадка про тещу щоразу стала засмучувати його, кидаючи тінь на їхнє спілкування. Вони майже не розмовляли, коли вона приходила у гості. Зазвичай щоп’ятниці вони ходили до кафе з колегами.
На цей раз Павло відмовився. Він непомітно увійшов до своєї квартири і почув, як дружина та теща зайняті приготуванням тефтелів та розмовами про нього. – Де він вештається? – дивувалася Катя, – напевно, з друзями. Йому байдужа моя присутність у домі, він, схоже, не поспішає сюди. Павло чекав згоди Людмили, але натомість почув: – Навіщо на цьому концентрувати увагу? Він може й з друзями трохи побути, – відповіла Людмила, – слухай уважно! Він твій чоловік і батько твоєї дитини. Шануй його! – стверджувала вона. – Але ж ти відмовляла нас від шлюбу! – Запротестувала Катя. – До шлюбу! Тепер усе вирішено. Підтримуй його у всьому. Він любить тебе і твою дочку, – м’яко закликала Людмила. Тон Каті пом’якшав. – Ну, так… тільки шкода, що на роботі йому платять невеликі гроші…
– Він лінується по-твоєму? – Ні! Він задоволений тим, що має… більше і не прагне. – Значить, він щасливий, – усміхнулася Людмила, – цього має бути достатньо. Бережи його; вибираючи між багатством і порядністю, завжди вибирай порядність, адже він відмовився від підвищення через незручність перед владою… – Порядністю ситий не будеш, – зітхнула Катя. Дякую мамо. Те, що ти цінуєш Павла, дуже багато для мене означає. – Я рада, що помилялася, – сказала Людмила, – надихай його. Вір у нього. Павло, почувши це, відчув приплив тепла. Він вдав, що шумно увійшов, а потім пройшов на кухню. Вони дивилися на нього, очі у всіх сяяли. Павло обійняв обох, його голос тремтів: – Радійте, завтра я приступаю до нової посади. – Вітаємо, Павлику! Ми вірили в тебе! – вигукнула Людмила, непомітно підморгнувши Каті. – Дякую мамо! – відповів Павло, приголомшивши тещу.