Протягом кількох років я працював водієм автобуса, де люди часто залишали свої речі. Я знаходив безліч телефонів, гаманців і цінних речей, але ніколи нічого не залишав собі, навіть коли власників неможливо було знайти. Якось я навіть віддав знайдені гроші бездомній жінці. Якось після зміни я знайшов на садньому сидінні жіночу сумочку.
У ній лежали косметичка, телефон, папка з документами та гаманець. На фотографії у паспорті була зображена гарна і, мабуть, незаміжня жінка. Я зайшов до соціальних мереж, щоб знайти її, і написав: “Ви залишили свою сумочку в моєму автобусі”. Також залишив їй контактний номер. Врешті-решт вона подзвонила мені, подякувала за чесність, і ми домовилися про час зустрічі. Наступного дня вона чекала на мене на автобусній зупинці.
Проте замість подяки мене звинуватили у крадіжці грошей із її гаманця. Мабуть, хтось із пасажирів взяв їх до мене, але вона була в люті, кричала і називала мене злодієм. Я запропонував зустрітися пізніше і все обговорити, запевнивши, що не брав її грошей. Минуло півроку, вона стала моєю дружиною, і ми чекаємо на дитину. Дивовижна і десь дивна історія про те, як я знайшов свою долю.