Михайло ухвалив остаточне рішення – піти із сім’ї. Протягом п’яти років він таємно зустрічався з Катею, колегою по роботі, яку вважав не лише гарною, а й чудовою людиною. У них була майже десятирічна різниця у віці, але це не мало значення. Михайло довго шукав привід, щоби подати на розлучення зі своєю дружиною Світланою. Однак Світлана не давала йому навіть якихось натяків: вона була гарною матір’ю, прекрасною господаркою та вірною дружиною.
Михайлу було важко сказати Світлані, що він іде, тим більше, що у них росла семирічна дочка. Тим не менш, він був упевнений, що його серце належить Каті. Коли він увійшов до квартири, то помітив задумливий вираз обличчя Світлани. Вона набралася сміливості і сказала йому, що йде від нього до іншого чоловіка, у якого закохалася. Михайло був вражений і засмучений, забувши про підготовлену прощальну мову і про свою любов до Каті. Він відчув суміш образи та ревнощів. Пізніше Михайло в засмучених почуттях прийшов до Каті і поділився з нею своїми переживаннями та ситуацією.
Катя раптом перервала його і сказала, що насправді він любить не її, а свою дружину. Вона вважала, що йому лише зручно мати обидва зв’язки. Михайло продовжував плакатися, а Катя попросила його забути про неї та ніколи не повертатися. Михайло переночував у будинку батьків, а коли наступного дня повернувся додому, виявив, що дружини та доньки немає. Переповнений смутком та самотністю, Михайло не зміг заснути. Він би на колінах благав Світлану повернутися, якби це допомогло. Довгий час Михайло продовжував журитися, поступово приходячи до тями. Він щодня думав лише про Світлану, повністю викресливши Катю зі своєї пам’яті.