Я заміжня, але в нас із чоловіком немає власного будинку. Ми винаймаємо невелику квартиру. Щодня я відвідую свою стару бабусю Ніну. Хоча вона може сама про себе подбати, їй потрібна допомога. Я часто купую їй продукти, прибираю квартиру, готую. Більше ніхто в сім’ї, ні мама, ні брат, схоже, про неї не згадують. У дитинстві я практично жила з бабусею з того моменту, як народився мій брат Павло.
Зараз ми із чоловіком не заробляємо достатньо, щоб купити квартиру. Мої батьки завжди любили мого брата, навіть взяли кредит, щоб купити йому квартиру. Моя бабуся дуже допомогла нам, коли народилася наша дочка, тож для зручності ми винаймали квартиру неподалік. Минулого місяця я обережно запитала її про плани на квартиру після її смерті. Вона сказала, що вже заповіла її моїй мамі і не збирається міняти свого рішення. Я зрозумівла, що, швидше за все, ніколи не отримаю цю квартиру, тому що мама, ймовірно, продасть її, щоб розплатитися з боргами брата.
Я не хотіла питати її, чи думала вона колись залишити квартиру мені, але тепер вона, напевно, вважає, що я дбаю про неї тільки заради квартири. Я дуже люблю бабу Ніну, і іноді вона здається мені ближчою, ніж рідна мати. Ми змінили тему, але розмова залишила гіркий присмак. Таке відчуття, що я не потрібна своїй сім’ї, що я просто пусте місце у їхньому світі. Тепер навіть ловлю на собі підозрілі погляди бабусі. Краще б я не питала про квартиру, а знайшла інший спосіб накопичити на власне житло.