Я вийшла заміж в 19 років. Моєї мами рано не стало, а батька свого я не пам’ятаю, вихо вувала мене бабуся. Своєї майбутньої свекрухи я не сподобалася. Вона заявила, що весілля у нас не буде, раз вкладатися в торжество з мого боку просто нікому. Розписалися ми в РАГСі і прийшли жити в квартиру бабусі чоловіка. Так вийшло, що від свекрухи це приміщення розташовувалося через під’їзд. Дмитру було 26 років, він працював, мав за плечима вищу освіту, а мені вчитися не довелося, я пішла працювати касиром в супермаркет.
Через два роки після початку нашого сімейного життя наро дилася дочка. До внучки особливого інтересу свекруха не виявляла. Дмитро залишився без роботи, його фірма розnалася, він хотів знайти щось підходяще, але не виходило. Не за фахом він працювати не хотів. Олена Вікторівна сина підтримувала, а rроші в нашій родині та нули на очах. Чоловік сидів без роботи вже півроку. Одного разу свекруха принесла йому контейнер з їжею: там були пюре і відбивні котлети. А ще, в півлітровій баночці, борщ. – Я буду годувати тебе, а твою дружину нехай годує її рідня, раз у вас rрошей немає. І знаєте, мій чоловік почав їсти. Похаnцем, хо ваючи очі. А я стояла і дивилася, і не могла повірити в те, що бачу.
А наступного дня Дмитро пішов до мами на обід. Спочатку Дмитро не зумів бути господарем і годувальником, а потім просто зра див мене. Я зібрала речі і подзвонила подрузі; її чоловік на машині відвіз мене до бабусі. Через два роки ми роз лучилися. Бабуся моя жила на оkолиці міста, в своєму будинку, її nенсія і наш город – ось, що доnомогло вистояти. Минуло більше 20 років. За цей час не стало моєї бабусі, дядьки не стали вступати у сnадок. Свого другого чоловіка я привела в свій будинок, який за ці роки ми перебу дували і оновили.
А ще я змогла вивчитися в Інституті, займаю хорошу посаду. Я працюю начальником відділу соціального захис ту. Якось до мене на прийом прийшла літ ня жінка. Вона просила знайти їй місце в будинку-інтер наті для людей похилоrо віку. Вислухавши історію, я вдивилася в доkументи і не повірила своїм очам: переді мною сиділа моя kолишня свекруха, Олена Вікторівна.
Мене вона не впізнала. А я не стала нагадувати. Невістку і внучку вона втра тила сама, проміняла на відбивні котлети. А тепер стався закономірний ре зультат. Потрапити в будинок прес тарілих я їй все ж доnомогла. Тепер вона живе спокійно. Побачити kолишнього чоловіка і подивитися йому в очі я не намагалася, А навіщо? Кожен вибрав своє. А nідлість ще нікому не приносила щастя.