Софія та Петро сиділи на кухні та розглядали фотографії з робочого місця Петра. Коли вони переглядали фотографії, увагу Софії привернула вродлива молода жінка. – Хто вона? — спитала Софія. – Співробітниця… – відповів Петро. Однак Петро раптом перестав показувати фотографії та сказав, що втомився і хоче відпочити.
Останнім часом Софія зауважувала дивну поведінку Петра: він пізно повертався додому і весь час мовчав, тому вона запідозрила, що щось не так. Якось у двері їхньої квартири постукали, і, відчинивши її, Софія побачила, що перед нею стоїть та сама жінка з фотографії. – Петра тут немає, – сказала Софія. – Мені треба поговорити з вами, – сказала жінка, Наталя. Софія відразу ж зрозуміла, що Наталя – це та жінка, з якою Петро їй зраджував. – Я вже знаю, що відбувається, – сказала Софія, – ти, мабуть, чекаєш, що я зберу для тебе речі Петра?
– Ні, я тут не для цього, – сказала Наталя, – я люблю Петра, і він любить мене. Ти маєш відпустити його. Софія була вражена визнанням Наталії, але вона залишалася спокійною. – Петро сказав тобі, що любить тебе? — спитала Софія. – Він сказав, що щасливий зі мною, – відповіла Наталя. – Це не означає, що він любить тебе, – сказала Софія, – не збираюся віддавати тобі свого чоловіка. Він кохає мене, а не тебе. З цими словами Софія проводила Наталю до дверей, знаючи, що любов Петра була для неї і тільки для неї, а хвилинні інтрижки на стороні ніколи ні до чого хорошого не вели.