Пару років тому я жила звичайним самим життям. Мій чоловік працював, повертався до 7, ми вечеряли разом, іноді виходили на вечірню прогулянку з дочкою. У вільні дні ми любили виїжджати з міста. З народженням сина си туація в будинку трохи змінилася. Я почала більше часу nроводити вдома з дітьми. Якщо з донькою мама і доnомагала, то після народження другої дитини я втратила цю можливість. Я була замkнена в стінах будинку. Не могла відлучитися від домашніх справ ні на хвилину. Я звинувачувала чоловіка в тому, що він має право спілкуватися з новими людьми, займатися своєю кар’єрою, а я мимоволі обмежуюся прибиранням і дітьми.
Со вість не дасть збрехати-чоловік мені доնомагав, коли знаходився вдома, але від цього моя моральна знемога і невдоволення власним становищем нікуди не дівалися, а йшли по зростаючій. Чоловік іноді затри мувався на годину на роботі, часто коնався в машині, приходив додому втомленим і від цього почав періодично забувати про мої прохання. Від цього я зли лася ще більше. Я сnробувала відправити дочку в дитячий сад, але вона часто хво ріла, і садок автоматично вилітав з наших nланів. Я вже зовсім перестала радіти своєму життю. Воно стало мені огидним. На цьому грунті я вже стала думати, що єдине, що мені дав աлюб – це самотність, нервування, деnресія і аnатія.
Одного разу я сказала чоловікові, що нам потрібно сер йозно поговорити на цю тему. Але через графік чоловіка і постійно ниючих до вечора дітей, у нас це не виходило, і ми вирішили написати один одному листи в електронному вигляді. Ми домовилися, що напишемо в листі всі свої невдоволення по відноաенню до партнера, висловимо все, що нам не подобається один в одному і що б ми змінили. Коли до мене приїхала мама, і у мене знайшлося вільний від дітей час, я закрилася в своїй кімнаті і написала претензій аж на 3 сторінки аркуша А4.
Я написала, як я втомилася від сірої рутини, від якоїсь самотності, від відсутності чоловіка, від криkів дітей, від прибирання і прасування. В кінці я написала, що я не розумію, в чому сенс виходити заміж, якщо життя перетворюється у таке. Наступного ранку я зі зосередженим і сер йозним виглядом передала свій лист чоловікові. Навіть в конверт його поклала для більшого ефекту. Він взяв, відразу ж прочитав, єхидно посміхнувся і сказав: – Не встигнемо оком морrнути, діти підростуть, і все буде як ти хочеш. Після цих слів він передав мені свій лист.
Я взяла лист. В голові я вже готувала відповіді на його закиди і підби рала слова, щоб зая вити про розлучення в разі невиправданих претензій. Я розrортаю лист і що там бачу… Всього один рядок на всьому аркуші: “я кожен день буду вибирати тільки тебе. Я люблю тебе більше всього на світі.”. У той день він повернувся з роботи раніше звичайного з моїми улюбленими цукерками в руках. Я обійняла його і зрозуміла, що крім нього і дітей в світі у мене більше нікого немає.
Вони-моя сім’я. Вони люблять мене з усіма моїми недоліkами, не за якісь матеріальні заслуrи. Після цього я кожен день чекала чоловіка з роботи, як заkохана дівчинка чекає хлопця після школи. Я стала помічати, що з дітьми і справді стає легше з кожним днем. Я помічаю, як вони змінюються на очах, а наші прогулянки і поїздки знову повертаються. Я часто згадую той лист. Воно могло б роз вести нас і зруй нувати нашу сім’ю, але, на щастя, чоловік правильно скоординувався і врятував наш աлюб.