Двадцять років тому свекруха Тетяни, Ольга Денисівна, навчила її важливості суворого виховання. Тетяна ніколи не сумнівалася у правильності суворого виховання, оскільки випробувала це на собі та вважала, що саме так потрібно виховувати дітей. Тетяна та її чоловік Андрій багато працювали, щоб забезпечити свою сім’ю, покладаючись на свої сади для вирощування натуральної їжі. Якось Андрій, нарешті, розповів про надмірну роботу, пов’язану з доглядом за садом, і запропонував натомість купувати продукти. Однак його мати наполягла на тому, щоб вони продовжили сімейну традицію.
Тетяна та Андрій виховували своїх дітей з тією ж суворістю, з якою виховувалися і самі. Їхній син Артем переїхав до іншого міста, а дочка Настя жила ближче до своєї родини. Незабаром Тетяна помітила нестачу теплоти та емоційного зв’язку зі своїми дітьми, які, здавалося, боялися розчарувати батьків. Якось Тетяна випадково підслухала, як Настя обговорює проблему із чоловіком, просячи його не розповідати нікому. Тетяна зрозуміла, що суворе виховання змусило дітей неохоче ділитися своїми проблемами. Вона запропонувала Андрію запросити дітей на невимушену розмову, на шашлики та провести час разом, відпочиваючи, а не працюючи та не намагаючись їх «виховувати».
Зміни у відносинах між батьками та дітьми після кількох таких зборів були значними. Вони почали разом відвідувати караоке та збиратися за картковими іграми, і їхні розмови стали більш змістовними. Тетяна була рада, що вони змогли зробити свої стосунки теплішими та довірливішими, адже батькам ніколи не пізно вчитися у дітей та рости. Головне зрозуміти, що проблема є і не ігнорувати її.